Різні мотиви злочинних учинків Родіона Раскольникова і Соні Мармеладової (1 варіант)

У романі “Злочин і кара” Ф. М. Достоєвський торкається найглибших соціальних проблем суспільства XIX століття, намагається вирішити важливі моральні та філософські питання. З перших сторінок твору ми потрапляємо у жахливий світ Петербурзького життя: знедолені простолюдини існують у постійній скруті, змушені терпіти приниження. А поруч багаті дільці насолоджуються життям, користуючись працею та стражданнями інших.

У такій атмосфері скрізь відчувається злочин, у кожному можна побачити злочинця, який так чи інакше переступив межу

законності та моралі.

Що штовхає цих людей на злочин? Якщо ми уважніше придивимося до кожного з героїв, то побачимо, наскільки різними є “злочинці”.

Лужин та Свидригайлов – злочинці, злочин – це сама їхня натура. Вони отримують задоволення, знущаючись та обманюючи людей. Зовсім інші почуття викликають такі герої, як Родіон Ракольников та Соня Мармеладова. їх також можна віднести до злочинців, до тих, хто переступив норми моралі, але і мотиви злочинних учинків у них дуже різні.

Два роки Родіон Раскольников навчався у Петербурзькому університеті, перебиваючись дешевими уроками та рідкою підтримкою

матері, яка жила у провінції. Скоро це йому набридло, він не витримав, “озлився”, кинув навчання, “як павук у свою конуру забився”. Герой існував на жалкі гроші, які інколи отримував від лихварки за останні цінні речі під жахливі відсотки.

Герой замислився над тим, як жити далі. Почуття гордості не дозволяло цій талановитій, розумній людині миритися із жалюгідними умовами існування, із “коморою”, яка була більше схожа на шафу, ніж на кімнату. У його думках з’являється питання: чи може гуманна людина, яка страждає за пригнічене людство, дозволити собі вбивство хоча б однієї “нікчемної” істоти заради позбавлення від страждань та скрути багатьох благородних, чесних людей?

Відповідь на це питання головний персонаж намагається знайти у теорії “чи я твар тремтяча, чи маю право”. Раскольников впевнений, що належить до “надлюдей”, яким дозволено усе, які можуть піти на злочин в ім’я благородної мети. Але цим самим він поділив людей на “вищій” та “нижчий” сорти, привласнив собі та іншим “вищим” право судити, страчувати, переступати людські та божі закони.

Родіон Раскольников намагається вирішити власні проблеми за рахунок інших людей. Цим відрізняється він від Соні Мармеладової, яка все своє життя живе за божими заповідями та законами совісті. Соня має надзвичайно цілісний внутрішній світ, живе у гармонії із самою собою завдяки її вірі у Бога. її віра не пасивна, дівчина постійно доводить це своїми вчинками. Саме віра в Бога змусила її піти по “жовтому квитку” замість того, щоб вбити себе. А вибирати Соня могла лише між цими двома шляхами, бо життя не давало їй іншої можливості.

Героїня вирішила зберегти це життя, а разом із ним життя своєї сім’ї.

Соня теж переступає через закони моралі, стає на шлях торгівлі власним тілом. Дівчина змушена піти на такий жахливий вчинок, щоб годувати хвору мачуху та її маленьких діточок. Соня втілює у романі світле начало, вона розуміє, що грішна, відчуває свою провину перед Богом та самою собою, своєю совістю.

Ідея жертовності підіймає образ Соні до символу Людського Страждання. Саме велика любов до ближнього, до усіх людей допомагає героїні Достоєвського зберегти моральну чистоту та гідність у тому бруді, в який штовхнуло її життя. На відміну від Родіона, Соня ніколи не поділяла людей на “гідних” та “негідних”, на “вищих” та “нижчих”.

Вона у кожній людині здатна розгледіти душу, здатна виправдати будь-який злочин, бо навіть у злочинці, у вбивці Соня бачить людину. Саме тому вона виправдовує і Катерину Іванівну, і пияку-батька, і самого Раскольникова.

Хоч погляди героїв дещо різняться, однак є те, що, зближує їх – безвихідь, глухий кут, у який штовхає їх життя, змушуючи чинити злочини проти моралі та совісті, проти самих себе. Суспільство поставило героїв перед вибором таких шляхів, які по-різному, але обов’язково ведуть до морального занепаду.

У своїх творах Ф. М. Достоєвський розробив особливий тип філософського, психологічно поглибленого реалізму, заснованого на загостреному вивченні найбільш складних та суперечливих боків життя, на вмінні достовірно розкрити у картинах суспільного життя та моральному обличчі героїв найглибші проблеми, суперечності всієї епохи. Аналізуючи хворобу розуму та серця індивідуаліста, інтелігента, злочинця чи самовбивці, письменник на найскладніших, “найфантастичніших” фактах душевного життя героїв показує все історичне життя людства.

Головною проблемою у романі “Злочин і кара” є байдужість, втрата людяності та моралі в суспільстві. Образ Петербурга, образ сучасної автору дійсності стає втіленням цієї кризи людяності. У світі стає неможливо жити, і саме тому герої Достоєвського намагаються шукати вихід з цього жахливого становища.

Кожен знаходить свій вихід: це може бути втеча з життя; втрата моральних устоїв, аби легше було жити; жертвування собою заради збереження залишків людяності й добра чи спроба поставити себе над людьми та обставинами. Зрозуміло, що жоден шлях не веде людину до щастя. Можливо, саме тому письменник відправляє Соню та Родіона до Сибір, у інший, не схожий на петербурзький, світ.

Лише у цьому світі Раскольников із новими, світлими, ідеями відчуває себе людиною, а Соня користується шаною та повагою оточуючих її людей.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Різні мотиви злочинних учинків Родіона Раскольникова і Соні Мармеладової (1 варіант)