Риси літописного стилю в праці “Історія держави Російського”

Авторська позиція, розщеплена на два початки – аналітичн і художнє, – поєднувала весь вводи в “Історію” матеріал, визначала включення у вигляді цитат або переказу житій, що входили в літописі, повістей, легенд і “чудес” і самого оповідання літописця, що або супроводжувався коментарями, або виявлявся злитим з думкою творця “Історії”. Літописний синкретизм – така головна особливість жанру “Історії держави Російського”.

Жанр цей – оригінальне створення Карамзина – допомагав йому й виразити російську національну

самосвідомість у його динаміку й розвитку, і виробити особливий етичний стиль оповідання про героїчні нації, чиї сини вийшли з домашньої невідомості на театр народного життя. Досягнення письменника були засвоєні російською літературою. Його новаторське відношення до жанру, пошуки особою, вільної жанрової структури, яка б відповідала новому матеріалу, новому сюжету, новим завданням художнього дослідження “дійсного миру” історії, виявилися близькими новій росіянці літературі

И не випадково, а закономірно це вільне відношення до жанру ми зустрінемо в Пушкіна (“вільний” роман у віршах –

“Євгеній Онєгін”), Гоголя (поема ” Мертві душі “), Толстого (” Війна й мир”). В 1802 році Карамзин писала: “Франція по своїй величі Ії характеру повинна бути монархією”. Через кілька років це “пророцтво” збулося – Наполеон проголосив Францію імперією, а себе імператором.

На прикладах правління російських монархів – позитивних і негативних – Карамзин хотів учити царювати. Протиріччя обернулося для Карамзина трагедією, політична концепція заводила в тупик. І, незважаючи на це, письменник не змінив своєму методу з’ясування істини, що відкривалася в процесі художнього дослідження минулого, залишався вірний їй, навіть якщо вона суперечила його політичному ідеалу. Це було перемогою Карамзина – художника

Саме тому Пушкін і назвав “Історію” подвигом чесної людини. Суперечливість твору Карамзина відмінно розумів Пушкін. Пушкіна не тільки розумів і бачив художню природу “Історії”, але й визначив своєрідність її художнього методу й жанру. По Пушкіну, Карамзин виступав як історик і як художник, його твір – синтез аналітичного й художнього пізнання історії. Своєрідність же художнього методу й самого жанру “Історії” обумовлено літописною традицією.

Думка ця й справедлива, і плідна. Карамзин – історик використав факти літопису, піддаючи їхньому критику, перевірці, поясненню й коментуванню

Карамзин – художник освоював эстетические принципи літопису, сприймаючи її як національний росіянин тип оповідання про минуле, як особливу художню систему, що запам’ятала російський погляд на історичні події історичних діячів, на долю Росії. Пушкіна вірно зрозумів величезність змісту праці Карамзина, написавши, що він знайшов Росію, як Колумб Америку. Це уточнення дуже важливо: відкриваючи Древню Русь, Карамзин відкривав історичну роль російського народу в утворенні великої держави

Описуючи одну з битв, Карамзин підкреслює, що саме вільнолюбство надихало простих людей, коли вони героїчно боролися з ворогом, робили чудесне остервенение й, думаючи, що вбитий ворогом повинен служити йому рабом у пеклі, втикали собі мечі в серце, коли вже не могли врятуватися: тому що хотіли тим зберегти вільність свою в майбутнім житті. Найважливішою особливістю художньої стихії “Історії” і є патріотизм її автора, що визначав можливість створення емоційного образа “минулих сторіч”. В “Історії” запам’яталася єдність аналітичного вивчення й емоційного образа “минулих сторіч”.

При цьому істині не суперечив ні аналітичний, ні емоційний метод вивчення й зображення – кожний допомагав її твердженню своїм шляхом. Істина служить підставою для історичної поезії; але поезія не історія: перша найбільше хоче збуджувати цікавість і для того заважає минуле з небилицею, друга відкидає самі дотепні вимисли й хоче тільки істини. Для Карамзина в цьому випадку літописне оповідання, літописна точка зору є тип свідомості епохи, і тому він не вважає за можливе вносити “виправлення” історика в подання літописця

Розкриваючи психологічними засобами внутрішній мир Годунова, малюючи його характер, він виходить не тільки з фактів, почерпнутих у літописі, але й із загальної історичної ситуації, відтвореної літописцем. Оповідання про Годунове тим самим відкривав сучасній літературі зовсім новий тип художнього пізнання й відтворення історії, що міцно опирається на національну традицію. Саме ця позиція Карамзина була зрозуміла й підтримана Пушкіним у його захисті “Історії” від нападок Полевого, вона й дала йому можливість назвати письменника останнім нашим літописцем.

Художній початок “Історії” і дозволило розкрити процес вироблення психічного складу російських націй. Аналізуючи численні факти початкового періоду російської історії, письменник приходить до розуміння величезної ролі народу в політичному житті країни. Дослідження історії дозволяло писати про два лики народу – він “добрий”, він і “заколотний”.

По Карамзину, чеснота народу зовсім не суперечила народній “любові до заколотів”.

Художнє дослідження історії відкривало письменникові цю істину. Він розумів, що не любов до “установлень” самодержців, але “любов до заколотів”, спрямованим проти самодержців, що не виконували свого боргу – піклуватися про благо своїх підданих, відрізняє народ росіянин. Пушкіну при роботі над “Борисом Годуновим” використати відкриття письменника.

Ще не знаючи праць французьких істориків, Пушкін, опираючись на національну традицію, виробляє історизм як метод пізнання й пояснення минулого й сьогодення, випливаючи за Карамзиним у розкритті російської національної самосвідомості, – він створює образ Пимона. Карамзин в “Історії” відкрив величезний художній мир літописів

Письменник “прорубав вікно” у минуле, він дійсно, як Колумб, знайшов древню Росію, зв’язавши минуле із сьогоденням. ” Історія держави Російського” по праву вторглась у живий процес літературного розвитку, допомагала формуванню историцизма, сприяючи руху літератури по шляху національної самобутності. Вона збагачувала літературу важливими художніми відкриттями, увібравши досвід літописів. “Історія” озброювала нову літературу важливими знаннями минулого, допомагала їй опиратися на національні традиції. На першому етапі Пушкін і Гоголь у своєму звертанні до історії показали, як величезний і важливий був внесок Карамзина. “Історія” мала безприкладний успіх протягом багатьох десятиліть XIX сторіччя, впливаючи на російських письменників. Термін “Історія” має дуже багато визначень

Історія оповідання й події. Історія – це процес розвитку. Це минуле. Історія повинна ввійти у свідомість суспільства, вона не тільки написана й прочитана. У наші дні виконує функцію не тільки книга, але й радіо, телебачення.

Спочатку історичний опис існує як вид мистецтва. Кожна сфера знань має об’єкт дослідження. Історія вивчає минуле. Завдання історії – відтворити минуле в єдності необхідного й випадкового

Центральним компонентом мистецтва є художній образ. Історичний образ – це реальна подія. В образі історичному виключений вимисел, а фантазія відіграє допоміжну роль. Образ створюється однозначно, якщо історик що – те умовчує.

Людина – кращий об’єкт для вивчення історії. Головна заслуга культури Відродження – вона відкрила духовний мир людини. Подвиг Карамзина.

За словами Пушкіна “Карамзин – великий письменник у всьому змісті цього слова”. Мова Карамзина, що пережила еволюцію від “Листів російського мандрівника” і “Бідної Лізи” до “Історії держави Російського”.

Його праця – це історія російського самодержавства. “Історія держави Російського” випала з історії літератури. Історія наука, що виходить за межі; література – мистецтво, що переступає свої границі. Історія Карамзина – це для нього сфера эстетического насолоди. Карамзин формулює методологічні принципи своєї роботи. “Історію держави Російського” розглядають як пам’ятник вітчизняної словесності. Традиція Карамзина в мистецтві історіографії не вмерла, і не можна сказати, що вона процвітає

Пушкін уважав, що Карамзин присвятив історії останні роки, а він присвятив цьому все своє життя. Увага автора “Історії держави Російського” притягнуто до тому як держава виникла. Карамзин ставить Івана III вище Петра I. 6 тім присвячений йому (Іванові III). Історією мандрівок простого росіянина на свій страх і ризик, без державної ініціативи й підтримки Карамзин закінчує розгляд епохи Івана III. Глави Карамзинского праці розбиті по роках царювання того або іншого монарха їм названі їх іменами


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)
Риси літописного стилю в праці “Історія держави Російського”