В умовах страшного соціального і національного гніту українська мова, говорить М. Рильський, “свій дух велично-гідний, як житнє зерно, берегла”. Величезні потенціальні сили української мови передаються складним епітетом “велично-гідний”, а її безсмертя стверджується порівнянням з житнім зерном. Жито в народній уяві – символ життя.
Це зерно дало чудові плоди на дереві народного життя – прекрасні думи й пісні, безсмертну “Енеїду” І. Котляревського, твори Т. Шевченка – великого борця за соціальне і національне визволення
Великий російський поет був особисто знайомий з українським байкарем Є. Гребінкою, фольклористом і літературознавцем М. Максимовичем та іншими діячами української культури.
Рядки Рильського “І Пушкінові Максимович пісні вкраїнські позичав” мають реальну основу. М. П. Драгоманов свідчить, що йому розповідав М. О. Максимович, як під час одного з візитів до Пушкіна застав поета за своїм збірником українських пісень. “А я обираю ваші пісні”,- сказав Пушкін. Він писав тоді “Полтаву”, що вийшла у 1829 “Полтава” (котру М. О. Максимович мусив обороняти від сучасних критиків) – один із перших у нас поетичних творів з рисами живої народності в сюжеті і в характерах.
Марія Кочубсївна, при всій своїй відносній (по теперішнім поняттям) блідості змалювання,- одна з перших руських осіб у нашій літературі. Годі не бачити, що риси її у Пушкіна навіяні жіночими українськими піснями, так повними ніжності й палкості”1.
Доречно навести висловлювання М. Максимовича про братні мови: “Ці дві мови (українська й російська.- В. Б.) є найближчі між собою як два види однієї руської, або східнослов’янської мови – ні одна з них не може назватися родоначальною для другої: це два рідні брати в спільному колі мови слов’янської”. Російські революційні демократи Герцен, Чернишев-ський, Добролюбов – борці за соціальне і національне визволення народів Росії – не раз підносили свій голос на захист національних прав українського народу. Так, “непокірний Добролюбов” у рецензії на “Кобзар” Тараса Шевченка заявив: “…Ніхто не відмовить малоросійському, як і всякому іншому, народові в праві і здатності говорити своєю мовою про предмети своїх потреб, прагнень і спогадів; ніхто не відмовиться визнати народну поезію Малоросії”.
Вірш “Рідна мова” стверджує марксистську думку про те, що трудящі кожної нації є справжніми творцями і охоронцями мовних багатств народу. Якщо експлуататори гнобленої нації у своїх корисливих цілях часто переходили на сторону панівних націй, зраджували свій народ і свою мову, то трудящі завжди залишалися вірні інтересам батьківщини, рідної мови. Наперекір лихій політиці колоніального і національного гноблення, що її проводив царизм, українська мова розвивалась і мужніла там, “де піт росив священний народу-велетня чоло”, де зріла політична думка трудящих:
Там зводився язик вогненний, Там пісні полум’я росло.
Підкресленню ідеї (трудящий народ – творець і охоронець мови) служить і анафора. Нова ера в розвитку української мови розпочалася в жовтні 1917 року, у “тому місяці великім, що ветху землю оновив”. В підсумку треба підкреслити велику роль Максима Рильського в розвитку української мови, в боротьбі за її чистоту, збагачення.
Як говорить М. Бажан, Рильський добре знає, “що значить світлих слів нескала-мучена прозорість”.
Над обширом безкраїм мови, Яку зростив і викохав народ Для сяйва цвіту і любові. (Микола Бажан, “Ви знаєте, що значить світлих слів…”).