Реве та стогне Дніпр широкий, щоб розбудити тих, хто спить

Реве та стогне Дніпр широкий, щоб розбудити тих, хто спить

Люди – наче ріки.

Малі, ледь помітні серед очеретяних та верболозних берегів. Або великі й величні, що гордо несуть свої води до моря, зрошують поля, тримають на собі пароплави, дають енергію для електростанцій.

Одні легко всихають, лишаючи лише русла. Інші живуть віками, і здається, що вони вічно молоді.

Чи не можна сказати те саме про творчість різних поетів?

Кого нагадує Дніпро – символ України на всі часи, могутня і прекрасна ріка, джерело натхнення для митців,

ріка хрещення Русі, свідок героїзму народу з часів його виникнення? Чи не славетного Великого Кобзаря українського народа, Тараса шевченка – людину високої культури і незламного духу, кріпака-академіка, ніжного тонкого лірика і непримиримого борця проти будь-якого гноблення.

Він – вічний.

Він – різний.

Зворушливий і лагідний, коли оспівує “карі оченята”, світле і чисте кохання, працелюбних людей, “садок вишневий коло хати”, коли він милується степами і ланами, над якими “тихесенько вітер віє”, вербами, тополями, взагалі – красою людей, природи і України в цілому.

Але, як Дніпро,

буває похмурим і грізним, коли “сердитий вітер завива” (хоча і в гніві він прекрасний), так і Шевченко може викривати, обвинувачити, морально знищувати усе те, що заважає рідному народу вільно жити, і навіть бити на сполох, кликати до боротьби. і саме такого ми його знаємо і пам’ятаємо.

Чорні хмари самодержавства нависали над гнобленими народами Російської імперії, в якій “на всіх язиках все мовчить”. Цар “приспав” “хиренну волю”. Але гучніше Дніпрових порогів лунає голос Шевченка:

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте!

Била на сполох бунтівна муза Кобзаря:

Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Його чули. І боролися, і перемагали. Сонце проривало хмари над Дніпром. Працьовитий і мужній народ здобув свободу і незалежність – хай через багато років після смерті самого Шевченка, що усі свої сили, усе своє натхнення віддав визвольній боротьбі, за світ, у якому:

Врага не буде супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

І сьогодні актуальним є заклик Тараса Шевченка не бути байдужи ми до долі рідної землі. І знову під час палких суперечок часом наводять як доказ рядки з його віршів.

Наприклад, таке складне питання, як пошук правильного ставлення до чужої культури, чужої мудрості. Хтось і досі чекає, що нас навчать якіїсь-то “німці” – хтось з-за кордону. Інші, навпаки, не бажають нічого слухати про чуже, бачать у ньому лише зло. Але ж Шевченко ще у ХІХ столітті закликав:

… Учітесь, читайте.

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Не вичерпати води з Дніпра. Невичерпна Кобзарева мудрість.

Багато його пророцтв і мрій здійснилося – чи не у цьому зайвий доказ глибини його розуміння світу?

І забудеться срамотна

Давняя година.

І оживе давня слава,

Слава України.

Оживає ця давня слава. “Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля” – співаємо ми в державному гімні.

Живий Дніпро-Славутич. Живий великий Кобзар!

Житиме завжди і йтиме в світле завтра народ Ярослава Мудрого і Володимира Великого, Шевченка і Сковороди, Франка і Лесі Українки, Довженка і Стуса.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Реве та стогне Дніпр широкий, щоб розбудити тих, хто спить