Рецензія на історичну драму Юрія Рибчинського “Біла ворона”

В основі драми “Біла ворона” – історичний сюжет, однак дія розгортається в межах оповіді одного з персонажів – Менестреля – і має свого конкретного адресата – глядача ХХІ століття. Одразу привертає увагу своєрідне обрамлення: дія починається та закінчується на базарі, що підкреслює одну з ключових тез драми: все на світі продається. Мова твору дуже наближена до фольклору – численні повтори та пісенна ритміка вдало забарвлюють діалоги Жанни та орлеанців, Столітньої війни та солдат, підкреслюючи їхню колоритну народність.

Автор вносить певні зміни у загальновідомий сюжет-легенду про Жанну Д’арк.

У драмі героїня – заручена. Крім того, вагому роль відіграють другорядні, а часом і абстрактні персонажі – святі, Столітня війна. Вони яскраво передають дух Середньовіччя, наближаючи глядача до розуміння подій, що передбачають кульмінацію. Умовно цей твір можна поділити на три сюжетні лінії: 1) Жанни Д’арк: уособлення віри в Бога і свободи; 2) Жульєна: кохання, що виходить за межі Божого, стаючи ненавистю; 3) продажної юрби, яка стає народом під прапорами Діви, але не змінює своєї сутності.

Слід зауважити, що Карл Валуа, Архієпископ

не виходять за межі останньої лінії, бо є носіями всіх найгірших рис свого “народу”. Можна вважати певним проступком те, що Ю. Рибчинський не залишає інтриги, недомовок, а звідси – і простору для роздумів глядача, бо з перших сцен пояснює словами Менестреля суть назви своєї драми. Також нечітко виписаний образ Жульєна, немає завершеності, незрозуміло, як закінчилося його життя. Можливо, смерть в ім’я кохання возвеличила б цього героя чи, принаймні, виправдала.

Постать Діви Жанни не вирізняється з-поміж інших творів, написаних на основі цього сюжету, що свідчить про її монументальність, чіткість, однорідність. З’являється і нове, авторське: ми бачимо жіночу сутність головної героїні – у стосунках із коханим. У розкритті теми автор послуговується засобами комічного, і не лише сатирою, як може здатись на перший погляд. Бачимо і гумор (репліки Старої діви), й іронію (репліки Повії), і сарказм, і гротеск. Усе ж деколи відчувається перенасичення цими засобами, що певним чином обтяжує сприйняття твору.

Хронологічна віддаленість від сучасності не робить твір неактуальним через численні алюзії. Дуже відчувається присутність автора, і його болісне сприйняття сучасного суспільства вдало переходить на юрбу ХV століття, ніби підкреслюючи, що людство у своїй моральній еволюції або вже давно стоїть на місці, або все-таки рухається, тільки по спіралі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)
Рецензія на історичну драму Юрія Рибчинського “Біла ворона”