Рання творчість Максима Рильського

М. Рильський в українській поезії посідає одне з перших місць після І. Франка і Лесі Українки. Перу поета належать праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства (лексикографії та стилістики української мови), історії перекладу, переважно трьох літератур: російської, польської, французької, які він досконало знав і любив. Перша збірка юного поета “На білих островах” (1910) була книжкою початківця, який майстерно володів і віршем, і словом.

Це було наслідування громадянських мотивів і роздуми про майбутнє. Збірка “Під осінніми

зорями” (1918) опублікована майже одночасно з поемам “Царівна”, “На узліссі”, драматичному малюнку “Бенкет”, – і разом з ними становить ліричну сповідь молодої душі та роздуми про місце поета в часи соціальних змін і втрат. Сформульованого неокласицизму тут ще не помітно, але є впевнена орієнтація на інтимно-довірливий, рвучкий і разом з тим “прозорий” психологічний ліризм. У другій книжці лірики М. Рильський виступає вже сформованим поетом імпресіоністичного й водночас лаконічно-мальовничого вірша з трепетним психологічним підтекстом.

Для тогочасної української поезії це було свіже

й цікаве слово. У збірці “Під осінніми зорями” було багато віршів, які стали шедеврами української пейзажної і психологічної лірики. Серед них – такі зразки, як “на білу гречку впали роси…”, “Весною ми їздили в поле”, “Зелені тіні”, “Вже червоніють помідори” та ін. У вірші “О моя тривого невгасима” звучать мотиви гіркого невдоволення поета самим собою, болісного пошуку ідеалів.

І як філософська реакція на все це, як спроби рятівного виходу з душевних смут – поривання до цілющої об’єктивності природи (“Люби природу не як символ…”), що переконливо нагадує про марноту самотності. Культура, мистецтво, краса, мрія, наснаженість поетичної уяви – найголовніші цінності світогляду молодого М. Рильського.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Рання творчість Максима Рильського