Світ поділений на дві частини – Добро і Зло, між якими точиться запекла боротьба. Добра більше, адже, якби це було не так, світ уже загинув би.
У новелі Миколи Хвильового “Я (Романтика)” добро уособлюється в образі матері з біблійним ім’ям Марія, котра є “втілений прообраз тієї надзвичайної Марії”, яка стоїть на грані невідомих віків – Діви Марії, Матері Божої. Син земної матері – вірний революціонер. Він головний у чорному трибуналі синедріону, який виносить невинним людям тільки один вирок – смерть. Його оточують страшні
У них один на всіх холодний розум і камінь замість серця. Революція не дала їм права на сумніви і вияв людяності. Вона з’єднала цих чотирьох в одне ціле, не дала їм можливості мати свою думку і виявляти власну волю.
Жорстокий доктор Тагабат перетворив цей суд на нікчему в своїх руках, став його злим генієм. Йому не може протистояти Андрюша, який потрапив сюди проти власної кволої волі. Коли треба підписатися під вироком,
Андрюша проситься на фронт, щоб бути подалі від цього брудного діла. Він готовий загинути в бою від ворожої кулі, але панічно боїться смерті від руки доктора Тагабата чи главковерха. Вони не дозволять йому залишитися чистим. їх усіх поєднала кров невинних жертв.
На відміну від Андрюші, доктор Тагабат ніколи не сумнівається. Письменник не розкриває перед нами, що ховається за словом “доктор”. Можливо, Тагабат у мирному житті був лікарем, рятував чужі життя.
Що ж таке повинно статися з людиною, щоб представник найгуманнішої на землі професії перетворився на патологічного вбивцю? Ким він буде, коли закінчиться війна? І цьому садистові підкоряється не тільки безумний дегенерат, не тільки безвольний Андрюша, а й сам главковерх.
Душа романтика революції розділена навпіл. Коли він втомлюється від своєї страшної роботи і закриває очі, перед ним з’являється образ матері. Вона дивиться на нього люблячим, лагідним поглядом, бере його обличчя в свої сухі старечі долоні і називає його м’ятежним сином, який зовсім замучив себе. Він розуміє, що в цій кімнатці не фантом матері, а частина його власного “я”, яка ще тягнеться до чогось світлого, до душевного тепла.
Образ матері не дає його свідомості повністю зануритися у непроглядну чорноту зла. Марія своєю тихою молитвою, дотиком ласкавих рук, жалістю до сина бореться зі злом у його душі, намагається вирвати його з обіймів жорстокої дійсності, вивести з того кута, у який він сам себе загнав. Не кожна жінка може народити Бога, але як жити матері, яка народила Диявола? її смерть від руки сина закономірна, але зерна добра, які вона розсівала навколо себе, не повинні загинути, якщо навіть у доктора Тагабата щось ворухнулося в душі, коли він зрозумів, щось ось зараз на його очах станеться найстрашніший злочин: син уб’є матір.
Марія ні в чому не звинувачувала свою дитину, її безмірна любов і жалість до сина була всеперемагаючою. Своєю смертю від руки сина вона нам ніби говорить: “Ні! Так не повинно бути!” І якщо з цією думкою ми закриємо твір М. Хвильового, то значить, добро сильніше за зло і обов’язково у цій битві переможе.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)