“А якщо моє “Я” не захоче” і “Я” інших людей теж?” – так думав Ромашов про те, що можуть зробити люди, які можуть не захотіти підкорятися життя й тим, хто нею править. Справді, всі, здавалося б, дуже просто – перестати підкорятися. Але одна людина не може зробити нічого.
А що міг зробити він, Ромашов?
Жити у виродливому, тупому й жорстокому середовищі або дозволити своєму “Я” ска-зать “ні”, – нехай навіть ціною власного життя? По суті справи, Ромашов – людин, нікому не инте-ресный і нікому не потрібний;
Він просто слабка людина, не вдоволений середовищем, у якій змушений жити. Він глибоко незадоволений собою, але не може знайти ніякого виходу зі сформованого положення – не покінчити із собою, не змінити спосіб життя, не зайнятися чимсь іншим
До нього – зворушливому, смішному, безглуздому – чи-татель починає випробовувати жалість, але й тільки. Це не герой, це просто страждаюча особистість, унаследо-вавшая
Позерство Ромашова, хоча йому самому воно, возмож-але, і здається романтичним, зовсім недоречно й нерозумно перед дуеллю; нею мрії дратують кожного мислячої людини, тому що, крім щиросердечної сла-бости, вони не містять у собі нічого. Це актор, через який і життя, і смерть проходять, немов через ве-ялку, залишаючи тільки лушпайку, від якої нікуди подітися
Образ Шурочки теж не може викликати в читачів того захвату, що звичайно викликають позитивні романтичні героїні: спочатку вона здається про-сто ідеальної, але незабаром тонкий шар позолоті тане, оголюючи її щиру особу, її справжню природу й натуру Так, Шурочка не дурна, вона навіть розумна, але в те ж вре-мя вона жорстока й розважлива й діє исключитель-але відповідно до власних міркувань, під-годину не замислюючись про те, хто й як сприйме її пове-дение. Вона схожа на морську сирену, що спочатку залучає своїм прекрасним співом, потім просить потримати дзеркальце й гребінець, а потім… Мовчить не-рухлива водна гладь, не дає відповідей, і, безуслов-але, страшна її таємниця
ЧиНе цієї прірви боявся Ро-Машов, передчуваючи свою смерть? Ромашов не стільки бореться з навколишньої його ту-співай і жорстоким життям, скільки захищається від її. А як, справді, можна й боротися, і захищатися од-новременно?
Ромашов слабшав, він незмірно слабкіше, ніж думає сам. По, коли він