Протест підпоручика Ромашова проти несправедливості тупого й жорстокого життя в повісті А. И. Куприна “Двобій”

“А якщо моє “Я” не захоче” і “Я” інших людей теж?” – так думав Ромашов про те, що можуть зробити люди, які можуть не захотіти підкорятися життя й тим, хто нею править. Справді, всі, здавалося б, дуже просто – перестати підкорятися. Але одна людина не може зробити нічого.

А що міг зробити він, Ромашов?

Жити у виродливому, тупому й жорстокому середовищі або дозволити своєму “Я” ска-зать “ні”, – нехай навіть ціною власного життя? По суті справи, Ромашов – людин, нікому не инте-ресный і нікому не потрібний;

він живе у своєму світі, наскрізь просоченому вульгарністю, помітної тільки йому. На відміну від інших персонажів Куприна, Ромашов не ідеалізований, і не всієї його риси однозначно при-влекательны й приємні.

Він просто слабка людина, не вдоволений середовищем, у якій змушений жити. Він глибоко незадоволений собою, але не може знайти ніякого виходу зі сформованого положення – не покінчити із собою, не змінити спосіб життя, не зайнятися чимсь іншим

До нього – зворушливому, смішному, безглуздому – чи-татель починає випробовувати жалість, але й тільки. Це не герой, це просто страждаюча особистість, унаследо-вавшая

від романтизму тільки прагнення жити іншим життям; у той же час його кохана Шурочка – реальна, земна жінка, у якій немає исключитель-але нічого, що можна б було назвати ідеальним, пре-червоним, чудовим, романтичным. У романі немає жодного ідеального або просто по-ложительного героя, всі вони, так чи інакше, публіка ходульна, неприродна, награна, навіть фальши-вая. Автор не дає читачеві можливості полюбити жодного героя, він попросту зриває з них маски кажуще-гося величі й зачарування, тобто всі покриви, щоб показати, наскільки всі вони непривабливі.

Позерство Ромашова, хоча йому самому воно, возмож-але, і здається романтичним, зовсім недоречно й нерозумно перед дуеллю; нею мрії дратують кожного мислячої людини, тому що, крім щиросердечної сла-бости, вони не містять у собі нічого. Це актор, через який і життя, і смерть проходять, немов через ве-ялку, залишаючи тільки лушпайку, від якої нікуди подітися

Образ Шурочки теж не може викликати в читачів того захвату, що звичайно викликають позитивні романтичні героїні: спочатку вона здається про-сто ідеальної, але незабаром тонкий шар позолоті тане, оголюючи її щиру особу, її справжню природу й натуру Так, Шурочка не дурна, вона навіть розумна, але в те ж вре-мя вона жорстока й розважлива й діє исключитель-але відповідно до власних міркувань, під-годину не замислюючись про те, хто й як сприйме її пове-дение. Вона схожа на морську сирену, що спочатку залучає своїм прекрасним співом, потім просить потримати дзеркальце й гребінець, а потім… Мовчить не-рухлива водна гладь, не дає відповідей, і, безуслов-але, страшна її таємниця

ЧиНе цієї прірви боявся Ро-Машов, передчуваючи свою смерть? Ромашов не стільки бореться з навколишньої його ту-співай і жорстоким життям, скільки захищається від її. А як, справді, можна й боротися, і захищатися од-новременно?

Ромашов слабшав, він незмірно слабкіше, ніж думає сам. По, коли він


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Протест підпоручика Ромашова проти несправедливості тупого й жорстокого життя в повісті А. И. Куприна “Двобій”