“ПРОРОК” А. С. ПУШКІНА И М. Ю. ЛЕРМОНТОВА Порівнювати й оцінювати літературні Твори дуже невдячна справа, не нам дане судити про великий, і де ті ваги, на яких можна зважити талант, визначити його першість, верховенство, старшинство. У даній роботі робиться спроба не эстетической оцінки двох віршів великих поетів, а їхнього різного бачення миру-здавалося б, задана одна тема: “Пророк”, а як по-різному вона вирішена в Олександра Сергійовича Пушкіна й Михайла Юрійовича Лермонтова! У вірші А. С. Пушкіна пророк – посланець Бога. Всевишній
Завдяки дарованому таланту, з його й багато запитується. У вірші явно простежується що поет, наділений талантом, не може мовчати, він ” л жити в ім’я людей, приносячись їм користь, тому що він “поедник” між Богом і людьми. Він платить своїм життям за ІСКРУ таланта. м Бога глас до мене воззвал: “Повстань, пророк, і виждъ, і внемли, Здійснися волею моєї, #, обходячи моря й землі, Дієсловом пали серця людей”.
Пушкін нітрохи не перебільшує своєї ролі на землі, у суспільстві людей. Він рано зрозумів цю високу місію й гордо виконував
Здається, сльози душать поета, коли він оглядає поглядом навколишні його простори. Не красу й гармонію бачить він,, а горе й несправедливість
З тих пор, як вічний судія Мені дав всеведенъе пророка, В очах людей читаю я &;#8216; Сторінки злості й пороку. Поет бачить даремність спроби образумить, навчити людей чомусь прекрасному, справедливому, гуманному. Вони войовничі, їхній гнів спрямований проти того, хто жадає їм допомогти, готовий покласти на це своє життя
Проголошувати я став любові И правди чисті ученья: У мене всі ближні мої Кидали скажено камені. У вірші “Пророк” А. С. Пушкіна дана картина суворого й страшного переродження людини у всевидючого й всезнаючого пророка, він терпить борошна, але зате йому відкривається вища істина, що він понесе людям. У Лермонтова – цілковитий розлад з тими, кому він дарує світло правди.
Його пророк – трагічна фігура, він терпить борошна й самітність заради тих, хто не бажає й чути його. Юрба войовнича, їй не потрібний “герой”, що відкриває правду, вона воліє жити в “неуцтві”, віддаючи перевагу спо-коиствию, а не горінню
Її ситість те саме що свинячий хлів. Ок-ружающие відкидають саму можливість слухати поета-пророка, бояться істини, звільнення від будь-якого пута, будь те неві-, рабство або неправда. Старці лякають їм своїх онуків: “Дивитеся: от приклад для вас! Він гордий був, не ужился з нами: Дурень, хотів запевнити нас.
Що Бог говорить його вустами! Дивитеся ж, діти, на нього: Як він похмурий, і худий, і блідий!
Дивитеся, як він наг і бідний, Як нехтують всі його!” Ці два вірші – приклад тому, як геніально отра. жается час в утворах художників і наскільки різні можуть бути шляхи рішення тих самих питань у Творчості більших поетів, розділених важливим історичним рубежем: повстанням декабристів, що положили початок сміливому, нехай і безрозсудному, рішенню головної російської проблеми – знищенню абсолютизму в Росії. Це два погляди на призначення поета й поезії в різні періоди історії Росії