Прометей – символічний образ нескореного народу (за поемою “Кавказ”)

Постать Т. Шевченка, його справді подвижницьке життя гідні подиву, пошани і вдячності. Його слово переходило державні кордони, бо мало найвищу візу – візу генія.

Слово Шевченка від початку до кінця написане любов’ю до всіх народів, до всіх людей на Землі. Викриттям жорстокої колонізаторської політики Росії і закликом до повалення царизму сповнена поема Т. Шевченка “Кавказ”, написана у формі революційно-викривального ліричного монологу.

У творі поет підносить дві взаємозв’язані образні теми – розвінчування загарбницької політики царського самодержавства і уславлення волелюбного духу народів Кавказу й усіх народів світу. Поема починається похмурим пейзажем гір, засіяних людським горем. За цим народнопоетичним метафоричним образом засіяння горя і сліз поет у контрастах подає символічні образи зажерливого орла і невмирущого Прометея:

Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий добрі ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип’є Живущої крові, – Воно знову оживає

І сміється знову. Безперечно, образ Прометея – символ народної сили, що не вмирає, образ орла – символ російського самодержавства, що веде загарбницьку війну. Власне, з цих двох символів і розвиваються дві взаємопов’язані й протиставлювані теми.

Кожний з образів яскраво вимальовується через протиставлення один одному, зокрема, жорстокість одного (орла) і живучість іншого (Прометея).

Переосмислення власної назви Прометей – імені міфологічного героя – бога-борця,- поет веде далі: через приховане порівняння з’єднує єдиним поетичним смислом зі словами “душа наша”, “воля”, а в кінці вступної частини зі словом “Бог” як визначення найвищої народної справедливості, що образно формулюють духовний світ народу. Отже, у власній назві Прометей здійснюється узагальнення сили волелюбного народного духу, який протиставляється безсиллю царя і царизму. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого.

Не понесе слави Бога, Великого Бога.

Натхненно і непереможно звучать слова поета: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”. Звернімо увагу на епітет “наша”. Поет тут говорить про всі поневолені народи Росії, від імені всіх трудящих він висловлює свій гнів і ненависть до царизму і цим підкреслює спільність долі всіх трудящих:

Кати знущаються над нами, А правда наша п’яна спить.

І все ж поет вірить, що справедливість восторжествує: Встане правда! Встане воля!

Метафоричними образами поет викриває загарбницьку політику царизму: Лягло костьми Людей муштрованих чимало.

Щоб висловити невимовне горе і страждання народу, поет використовує гіперболічний образ сліз, крові: А сльоз, а крові? Не ріки – море розлилось! Поет вірить у перемогу горців, тому проголошує: Борітеся – поборете! Слово поета сповнене пристрасної оповіді про те, що діялося на Кавказі.

У наш час Росія продовжує політику “наведення конституційного порядку”, залучаючи до ганебної справи свою армію.

Черговою жертвою такого “порядку” стала Чечня… Народи відстоюють свою незалежність. А сині гори так і залишилися нескореними понині…


Прометей – символічний образ нескореного народу (за поемою “Кавказ”)