Що ми взагалі знаємо про Прометея? Що подарував нікчемним незахищеним створінням – нам, людям, – вогонь, знання, практичні навички? Що витримав безліч випробувань, витримав муки і не скорився? Так! Але він ще й титан, обранець, посланець до людей.
А ще – він втілення людського духу. Отже, не дивно, що саме цей образ давньогрецької міфології найчастіше відлунював у світовій літературі, і, мабуть, наймогутнішим відгомоном озвався у творчості Шевченка. Шевченків Прометей волає про незнищенну жагу до життя з-над засніжених вершин Кавказу.
Поему
Шевченко підносить цей образ до узагальнення: Прометей в поемі уособлюється з народом, що бореться за свою свободу, волю та майбутнє. Можливо, саме тому один із дослідників зазначає,
Перед нами розгортається, за словами Івана Дзюби, “метафорична картина загального стану світопорядку, хвороби суспільної природи людства”. Адже те, що дозволяв собі царизм чинити з народами Кавказу, характеризувало не лише царизм, а і якість людства взагалі. Ось чому Шевченкові оскарження царизму переростають зрештою в моторошні запитання до Бога. Прометей із землі знов повертається на небо. Він силою Шевченкового поетичного таланту знову набуває позачасовості.
Він дарує нам натхнення та надію на перемогу.