Як і епос та драма, лірика має розвинуту систему фольклорних і літературних жанрів. Проблема, однак, полягає у тому, що в ліриці процес жанрової еволюції сьогодні привів до того, що дедалі частіше з-під пера особливо обдарованих поетів виходять твори, які не відповідають жодному з відомих жанрових параметрів. Унаслідок цього дослідники пропонують взагалі відмовитися від традиційного жанрового поділу ліричних творів і перейти до їх ідейно-тематичної класифікації.
За такими принципами лірика поділяється на громадянську (або політичну),
У творах Громадянської (політичної) лірики йдеться про події суспільно-політичного життя, оспівуються постаті відомих історичних осіб, виявляються патріотичні почуття, любов до Батьківщини (“Заповіт” Т. Шевченка, “Заспів” П. Куліша, “В вигнанні дні течуть, як сльози” О. Олеся, “Любіть Україну” В. Сосюри, “Старенька жінко, Магда чи Луїза” Л. Костенко). У Філософській поезії порушуються проблеми буття людини та суспільства (“Похорон друга” П. Тичини, “Ну як це можна пояснити” І. Муратов, “Ти знаєш, що ти – людина?” В. Симоненка,
Існує й інша класифікація лірики. Згідно з нею лірика ділиться на Медитативну й Сугестивну. До медитативної належать твори, в яких домінують роздуми над вічними проблемами буття; до сугестивної – твори, в яких основний акцент робиться на передаванні емоційних станів.
Дещо в зміненому варіанті пропонує типологічний поділ лірики Г. Поспелов. Він вважав, що “лірика може бути Медитативна, медитативно-зображувальна і власне зображувальна”. Перші два різновиди такої лірики звернені переважно до самоаналізу, вони містять у собі емоційну чи мислительну рефлексію. Лірична медитація може бути також зовнішнього спрямування і передавати ставлення до подій об’єктивного світу.
Власне зображувальна лірика може бути або описовою (в тому числі, пейзажною), або оповідною (часом з алегоричним чи символічним значенням).