“Проблематика оповідання “Блакитна дитина”

Майже усі батьки для того, щоб виховувати нас порядними, добрими та чемними, ставлять зразкову поведінку знайомих нам людей або себе у нашому віці. Звичайно, роблять вони це з найкращих міркувань, досить часто не замислюючись, що вигадане ними янголятко не змогло б захистити себе в багатьох складних ситуаціях а не могло б існувати у багатьох обставинах.

У своєму оповіданні “Блакитна дитина” український письменник Анатолій Дімаров спробував правдиво розповісти читачам про свої дитячі роки і довести, що він ніколи не був “блакитною

дитиною”, та і навряд чи така дитина коли-небудь існувала. Чим було викликане рішення письменника створити це оповідання? Виявляється, що все дуже просто.

Автор сам говорить, що його дружина наводила зразкову поведінку письменника у його дитячі роки, виховуючи їх сина, а сам він інколи був з цим не згодний.

Назва твору А. Дімарова “Блакитна дитина” сама по собі іронічна, а час, який зобразив в оповіданні автор, охоплює дуже важкий і складний період нашої історії. Мова йде про кінець двадцятих – початок сорокових років минулого століття. Зображуючи оточуючий світ очима головного героя свого твору

хлопчика Толика, письменник розкриває нам життя звичайних людей того важкого часу. Перед читачами проходять окремі картини тогочасного життя, пропущені через призму дитячого сприйняття.

Це й убога хата, і важка праця матері, і напівголодне існування родини. Але все це не здавалося Толикові чимось надприродним, бо в той час більшість співвітчизників хлопця жили саме так. Цей трагізм епохи можемо зрозуміти лише представники нових поколінь, дивлячись на події того часу через відстань років, дивлячись на картину злиденного побуту звичайної сільської вчительки та її синів-школярів, картину, яка складається у нашому уявленні з окремих деталей.

Але в оповіданні “Блакитна дитина” А, Дімаров зображує не лише гористі, а й радощі дитинства. Головний герой твору відносився до когорти шибеників, був пустуном та великим фантазером. То влаштує стрілянину з рогатки, вибравши мішенню свого брата, то візьме до рота жабеня та несподівано його проковтне. Таких пригод з головним героєм оповідання траплялося безліч, адже він не любив одноманітності.

Наприклад, йому не цікаво було просто так полоти бур’ян на городі. А ось як шаблею, звичайною сокирою, Толик сече бур’ян із задоволенням, але потім виявляється, що під сокирою “сміливого воїна” гинуть не лише бур’яни, а й помідори.

Інколи Толик може бути просто нестерпним розбишакою і ледарем. Одного разу він зрізавши гудзики з єдиної святкової сукні матері та програв їх, а іншого раз розвалив камін, бешкетуючи з братом. І хто знає, що б вийшло з цього хлопця у майбутньому, якби не його любов до книг. Читаючи їх, Толик поринає у надзвичайні пригоди, мандрує далекими країнами, захищає добро і перемагає зло, борючись з розбійниками.

З часом книга стала для хлопця мудрою порадницею і сформувала дуже важливі моральні та етичні цінності, які залишилися головними для нього на все життя. Саме книга згуртувала дух і тіло хлопця, стала допомогою, коли хлопець був призваний в армію і проходив курс молодого бійця. Та й потім, коли розпочалася Велика Вітчизняна війна, багато в чому саме завдяки книгам Толику вдалося залишитися гідною людиною і пережити тяжкі роки військових лихоліть.

Але не тільки завдяки книгам головний герой повісті “Блакитна дитина” Толик став справжнім чоловіком, адже основи його сімейного виховання базувалися в родині хлопця на повазі до старших, на любові до праці, на совісті та здатності співпереживати та на людяності. Саме ці якості повинні перш завжди виховуватися в дітях, що і доводить у своєму творі український письменник А. Дімаров.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

“Проблематика оповідання “Блакитна дитина”