Казка “Дикий поміщик” викриває вади тогочасної правлячої верхівки – дворянства та буржуазії. Гротескно зображує автор озвіріння поміщика, його прохання до Бога забрати мужика. Салтиков-Щедрін дає поміщикові таку характеристику: “І був той поміщик дурний, чигав газету “Вість” і тіло мав м’яке, біле та крихке”.
У нього всього було вдосталь, і життя його було дуже нудне. Тому він і подумав щось у ньому змінити. Але Господь його прохання не прийнявша виконав тільки прохання мужика.
Салтиков-Щедрін намагався довести
Опинившись один на один зі своїм господарством, поміщик не знає що робити. Він нічого не їсть, не вмивається, а тільки дихає свіжим повітрям і загартовує волю. Сатира Салтикова-Щедріна пильно влучила у беззмістовність життя багатіїв, у їхню нездатність прогодувати самих себе, навіть маючи гроші.
Без мужика вони голодні, а з ним – усе гаразд. Тільки те, що мають, не цінують і вважають, що все буде робитися само собою,
становище поміщика без мужика, він перетворює його у дикого звіра, якому дає інстинкт самозбереження і здатність панувати. Сатирик порівнював життя поміщика з життям тварини в зоопарку. Воно безглузде та нікчемне.
Своєю казкою Салтиков-Щедрін намагався розкрити очі поміщикам на їхнє життя. Автор звертав увагу па мужика, який у будь-якій ситуації не пропаде, не загине з голоду навіть на безлюдному осі рові.