Сьогодні все гостріше постає питання не про захист людини від природи, а про захист природи від людини. Не можна допустити того, щоб, руйнуючи природу, людство знищило, в першу чергу, себе.
В оповіданні А. Давидова “Рятували Конотоп” розповідається про спроби мешканців одного з сіл України врятувати від забруднення річку, яка з колись повноводної перетворилася на мілководну, де й “горобцеві по коліна”.
Автор показав нам згуртованість усіх мешканців села, які зібралися на збори й почали розробляти заходи щодо збереження ріки.
Бо згода означала б повну загибель ріки. Мешканці села, серед яких найактивнішими були вчитель Іван Михайлович, Ігорьок зі своїм дідусем, розпочали роботу по відновленню джерел, розшуку колись засипаних криниць та посадки дерев вздовж річки. А. Давидов підкреслює думку про те, що збереження річки не залишило байдужими людей.
З яким ентузіазмом розкопують джерельце Ігорьок з дідусем!
А “джерельце, немовби дякуючи, що звільнили його від земляних пут, струмувало все дужче
Але й це перемога. Бо, як сказав учитель Іван Михайлович, осушити річку легко, а от “вилікувати” її важко: десятки років треба на це. Добре, що люди почали турбуватися про екологію рідного села.
А скільки ж їх в Україні!