Проблема молоді в романі “Жовтий князь”

Молодь – майбутнє нації. Ідеологи тоталітарного режиму добре це розуміли і почали її обробку відповідно до своїх потреб. У романі В. Барки ми читаємо, що в школі дітей вчать сміятися з віри і церкви, навіть зі своїх темних та “забобонних” батьків.

Комсомольців посилали для руйнування храмів. “Наближається комісія, і з нею комсомольці, яких люди знають з обличчя і прізвища, а від цього дня будуть пам’ятати з приладдя розору, несеного до церкви: лому, кайла, сокири, молотка, линви, пилки чи що. Як збройні солдати, хлопці держать знаряддя,

удаючи зневажливість, але огинаються під поглядами”. І далі: “Хлопці знехотя, ніби ледачі підпаски, послані завернути коні, рушили до дзвіниці, приглушено ремствуючи”. Відчувається, що не так легко зламати вікову традицію – пошану до церкви, що виховувалася змалечку селянами у своїх дітей.

Молодших дітей теж залучали до “справи”, привчаючи до неправди й несправедливості. Коли уповноважені забирали у селян останній хліб, ланка піонерів, під орудою партійця, скандувала: “Куркуль, віддай хліб! Віддай хліб, ти – експлуататор!” Школярі навіть не розуміли слова, які викрикували, але так

наказано…

Селянин із гіркотою, але спокійно говорить дітям: “- Який я експлуататор? То – хтось другий: навча неправди і так робить. А я від землі.

Дивіться на мої руки: всі в мозолях, і дивіться на чиїсь…

Піонери зирнули на руки диригента-партійця, м’які, як балабушки, але він помигонув грізним знаком – знов кричати”. Так рушилась одвічна традиція і моральний закон – шанувати старших, поважати працю, справедливість, а не силу.

У сім’ї головного героя Мирона Даниловича Катранника – троє дітей. Разом із дружиною і матір’ю він намагається виховати їх відповідно до своїх моральних переконань, не допустити чужого, ворожого впливу. Але хлопці ходили до школи і потроху звикали до думки, що віра, церква – це щось зайве, “пережиток”.

Коли настав голод, мати вирішила, що навчання можна перервати. “Бо з якої речі? Змордовані діти від їхнього голоду будуть душами калічитись, завчаючи злу неправду про батьків”. Учням розповідали також про партію, “як гарно при ній”. І це, мабуть, єдина правда, бо ті, хто прилаштовувалися “при партії”, одержували пайок і всілякі привілеї.

У боротьбі за виживання прийняли мученицьку смерть тихі, добрі та лагідні Микола й Оленка Катранники. Із родини залишився живим тільки Андрійко. І це символічно. Він збереже коштовну церковну чашу, він понесе далі в життя все те добре і світле, чого навчили його батьки, він – запорука того, що народ відродиться. Хочеться вірити, що моральні уроки роману В. Барки не минуть даремно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Проблема молоді в романі “Жовтий князь”