ПРО КИРИКА І ЖАДНОГО ПОПА
… Біжить річка невеличка
А на тій річці стоїть капличка;
Недалечке од каплички божа церковка,
Святая, старая, благостивая;
А при тій церкві піп з попадею:
У попа борода велика й сивая,
А попадя молода ще та гладкая.
Жив був Кирик, бідний чоловічок,
Була в його бідна жінка,
Були й діти невеличкі.
От прийшов час, жнивова година,
Померла у бідного Кирика маленька дитина.
Пішов бідний Кирик до попа:
“Добродію, добродію, чи не могли б меї дитини
Сховати?
Що ви схочете
Піп радий-радесенький,
Трясе бородою, розмахує рукою:
“Що ж – каже – твою дитину можна поховати,
Але не багато з бідних людей дбати,
А десять карбованців таки треба взяти!
Що треба, то треба, не мов мені ні слова,
Бо в мене з тобою короткая мова!”
Кирик каже: “Добродію, добродію,
Я не можу стільки дати,
Де вже мені, бідному Кирику, стільки взяти?”
Піп як тупнув ногою,
Як мотнув головою,
Як потряс бородою,
Як закричить,
Як заверещить:
“Ще таких людей не було і не буде,
Коли б випропадали такі бідні люди!”
Заплакав
Та й скаржиться пану:
“Не хоче піп моєї дитини ховати,
Хоче з мене, з бідного Кирика, десять рублів
Взяти”.
Пан йому і каже:
“Я тобі в тім, Кириче, бідний чоловіче, не пораджу.
Я тобі ось що скажу:
Іди ти до села, достань заступа й лопату
Та іди сам на свою дитину яму копати”.
Послухався бідний Кирик пана,
Пішов він додому,
Став на коліна, помолився богу.
Аж прийшов до його божий старець:
“Кириче, бідний чоловіче, іди ти до села,
Достань заступа й лопати
Та іди сам на свою дитину яму копати,
Та не копай на низу, а копай на горбу.
Нехай багатшії люди копають на низу”.
Взяв Кирик заступа й лопати
Та став сам на свою дитину яму копати.
Та не копає на низу, а копає на верху,
Як казав йому божий старець.
Став бідний Кирик на горбу копати,
Став до його котел з грошима виринати.
Набрав бідний Кирик гроші до кармана,
Пішов назад до пана, а од пана до попа:
“Добродію, добродію, чи не могли б меї дитини
Сховати?
Що ви схочете за похорони взяти?”
Піп радий-радесенький:
“Що ж – каже – небагато з бідних людей дбати,
А десять карбованців треба взяти”.
Бідний Кирик довго не возився.
Дав десять карбованців та й зовсім розплатився.
Піп гроші забрав і старосту зазвав,
Казав на дзвіниці на збір подзвонити,
З радістю, з веселістю Кирикову дитину
Похоронити.
Зазвав бідний Кирик попа до хати
Став його добре частувати,
Став мед і вино давати.
Дивується піп: “Як се так сталося?
У бідного чоловіка стільки грошей набралося?”
А попадя навіть очі витріщила,
Все до попа пристає, покою не дає:
“Добродію, добродію, чи не могли б ви бідного
Кирика до сповіді прийняти
Та на духу його добре розпитати,
(1 votes, average: 5.00 out of 5)