Щоб довести твердження “Прислів’я – мудрість народу”, треба перш за все зрозуміти, що таке мудрість. У казках, оповіданнях, легендах мудреці завжди зображуються літніми людьми. Вони прожили довге життя. У ньому було все: радість і горе, щастя і невдачі. Кожна нова подія на життєвому шляху, навіть нещаслива, збагачувала людину досвідом, знаннями, почуттями, тобто робила її мудрішою.
Отже, мудрість – це знання і життєвий досвід, які приходять з роками.
Народ, так само як і людина, народжується, розвивається, набуває досвіду.
Кожне нове покоління удосконалювало знання, отримані від дідів-прадідів.
Прислів’я і приказки – це настанови батьків своїм дітям. Вони вчать, як треба жити в суспільстві, ставитися до людей, які риси вдачі у собі треба виховувати, а які, навпаки, викорінювати, як бур’ян. Тобто у кожному прислів’ї і кожній приказці відображуються моральні норми народу.
Народи відрізняють один від одного за кольором шкіри,
Українець його підтримує: “Не знаючи броду, не лізь у воду”. Мудрі китайці говорять: “Сказане слово, мов пущена стріла”. З ними погодяться всі народи, а українці скажуть: “Слово не стріла, а глибше ранить”.
Отже, прислів’я та приказки – мудрий учитель, який завжди дасть добру пораду, допоможе в біді, розрадить в журбі. Варто лише слухати їх, бо це голос народу, який лине крізь віки.