Інколи в нашому житті настають такі часи, коли ми шукаємо творчого натхнення, душевного спокою, прагнемо відновити сили або просто відпочити. У такі моменти ми шукаємо побачення з її величністю Природою, бо саме вона може допомогти й розрадити. Вона завжди зачаровує, наповнює любов’ю, енергією, вселяє віру й надію, облагороджує… Скількох митців слова, музики, пензля надихала природа на створення геніальних поезій, симфоній, картин! В усі часи людство знаходило в ній розраду й наснагу, захоплювалося нею, оспівувало її.
Взаємини між світом
У світлих і натхненних поезіях він висловив своє захоплення й замилування сонячним храмом природи, невід’ємною частиною якого є людина. Ліричний герой мініатюри “Поле чорніє. Проходять
Короткі розповідні речення змінюються окликами, а потім запитаннями. Із грудей вириваються слова натхненної любові: “Земле! Як тепло нам з тобою!”. У поезії “Яблука доспіли” все дихає щедрістю благодатної української природи, української осені, багатством яблуневих садів, жовтих осінніх нив, достиглістю, настояністю людських почуттів, коли розлука в коханні викликає не докір, не зневагу, не каяття, а навпаки – почуття вдячності й повноти життя.
Гармонія людського життя і творчості, ніби твердить М. Рильський у цій поезії, – це дихання в унісон з природою, з сонцем, з небом, із золотою гілкою.
Сюжети кращих поезій М. Рильського розгортаються переважно на мальовничому пейзажному тлі. Насиченість барв, виразність контурів, ясність образів – все це говорить про висоту творчого духу і настрою ліричного героя, його нерозривну єдність з природою. “Червонобоким яблуком округлим скотився день…”, “Запахла осінь в’ялим тютюном, та яблуками, та тонким туманом…”, “Осінній холодок над спраглою землею шатро гаптоване широко розіп’яв…”, “Гнуться клени ніжними колінами, чорну хмару сріблять голуби…” – таким є природолюбне наповнення поезії М. Рильського. Окрім того, саме споглядання природи стає основою несподіваних художніх узагальнень. Із садівницької поради – як треба пересаджувати ялинку – Рильський видобуває багатий поетичний зміст, спроектований на людські взаємини.
Споглядання польової волошки породжує роздуми про красу. Із порівняння скромної шипшини та гордої троянди ниростає думка про кровну спорідненість народного “кореня” і професійного мистецького “цвіту”…
Я вважаю, що саме так і має бути: людина завжди повинна відчувати свою нерозривну єдність з природою, бо нона сама є її дитям, сама вийшла з її лона і лише вона, людина, здатна осягнути, усвідомити й описати її красу. Відчуття прекрасного – одна з тих властивостей, яка підносить нас, а природа – живе джерело, яке зажди живить наші душі, не дає нашим серцям зачерствіти, а фантазії вичерпатися. Тож нехай світ природи завжди буде невід’ємною складовою світу людини, нехай кожен із нас зуміє поглянути навколо й побачити прекрасне, хай природа завжди надихає нас на звершення, дарує спокій і живить життєві сили.
Любімо природу!
Рекомендовані твори: Антонич Богдан-Ігор. Весна (“Росте Антонич і росте трава…”).
Вінграновський Микола. Ходімте в сад. Вороний Микола.
Блакитна панна. Довженко Олександр. Зачарована Десна. Костенко Ліна. “Вечірнє сонце, дякую за день!..”
Коцюбинський Михайло. Тіні забутих предків. Олесь Олександр.
Чари ночі. Плужник Євген. “Вчись у природи творчого спокою…” Рильський Максим. “Яблука доспіли…” Лист до волошки. Стельмах Михайло. Гуси-лебеді летять.
Тичина Павло. “Блакить мою душу обвіяла…” Гаї шумлять. Українка Леся. Давня весна. “Красо України, Подолля…” Лісова пісня.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)