Природа рідної землі

Природа рідної землі

Одвічне, як світ, і завжди хвилююче питання: з чого починається батьківщина? З маминої пісні? З батьківської хати? Все це так, проте не останнє, якщо не найперше місце належить природі.

Охороняти природу – значить охороняти батьківщину.

Згадаймо наших далеких предків. Обов’язковою умовою заселення нових територій була наявність води, лісу. Якщо з тих чи інших причин чогось бракувало, то селяни копали криниці, саджали лісосмуги й фруктові дерева.

Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати,

лани золотої пшениці.

Україна – розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі…

Наші степи, долини, переліски. Скільки тут краси і яка вона різноманітна. Яке багатство барв, кольорів, відтінків!

Поле жовте, аж очам боляче. Стиглий колос гнеться під вітром, сполохана хвиля біжить від краю до краю. А над цим – переливчаста пісня жайворонка, що лине десь у високості, в мерехтливому мареві. Трохи далі – торішні скирди сірі. Здалеку вони здаються велетенськими тваринами, що лягли на спочинок.

Здається, що ось-ось зведуться вони на ноги, щоб попрямувати до річки, напитися студеної

водиці.

А вздовж річки зеленіють садки. Виглядають з них білі хатки-писанки. А як гарно на квітучому лузі!

Зачаровано вбираєш зором багатобарв’я кольорів і ніжну зелень трав, і переливне буянні квіту, і казкові бризки сонця.

Для нашої залитої світлом країни жовтий і синій кольори є ї були найбільш підхожі. Це чудесно зрозумів наш простий народ, вимальовуючи свої хати в синє та жовте. Ці кольори давала народові любов до природи, яку він бачив саме у жовтій та блакитній барвах. Золотий степ, синє небо, синє море й ріки з жовтими очеретами і рудими скелями, сині гори.

Отже, поєднання цих двох кольорів цілком відповідає народному смаку. Воно згідне з тонами природи української, з козацькими звичаями. Любити, шанувати й оберігати рідну природу вчить нас наша література. Великий філософ і поет Григорій Сковорода наголошував, що природа є зразком доцільності.

Як приклад він наводив Бджолу, називаючи її “гербом працьовитості”. А згадаймо нашого геніального митця Т. Г. Шевченка. Перебуваючи далеко від рідної землі, великий Кобзар змалював безсмертні образи, що перейшли у символіку, – тополю, калину, хрещатий барвінок. Гімн природі створила в “Лісовій пісні” Леся Українка.

А скільки поезії знаходимо у творах Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького та інших класиків української літератури. Володимир Сосюра писав:

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!

Любіть Україну у сні й наяву,

Вишневу свою Україну,

Красу її вічно живу і нову

І мову її солов’їну.

Людині необхідний зв’язок із рідною природою. Подивіться на чари буйноквіття, почуйте волання трави і дерев, і все зробіть, щоб нащадкам усміхалася і ростила вічну духовність наша найпрекрасніша на світі земля. Щоб квітувала вона могуттям кольорів, долучала до нашої неперевершеної пісні й до рідного мелодійного слова пахощі зела і високість неба, долучала щедрість праці і ніжність серця.

Спадщина природи не менш важлива, для цивілізації, ніж культура.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Природа рідної землі