Кажуть, колись наша школа мала розкішний фруктовий сад. У ньому росли і вишні, і абрикоси, але переважали яблуні. Поступово сад дичавів, за ним припинили доглядати, деякі дерева повирубували. Якимось дивом уціліла стара яблуня – високе розложисте дерево, з розкішною густою кроною.
Повесні вона пишно цвіте біло-рожевим кольором, розливаючи ніжний аромат, приваблюючи бджілок. Коли опадають пелюстки, земля під яблунею наче вкрита снігом. Поступово білий колір змінюється на зелений колір яблуневого листя.
А крізь листя вже видно маленькі
Хоча яблуня і здичавіла, плоди мають такий апетитний вигляд, ніби за цим деревом ведеться постійний догляд. Сонечко розфарбовує иблучка у рожевий колір, здається, що навіть місяць дарує їм своє сяйво, янтарне, загадкове.
Одного разу після гри у футбол на шкільному дворі ми вирішили зірвати по яблучку. Яблуня не те дерево, по якому можна легко дістатися на потрібну гілку. Вирішили збивати яблука
Спасибі вітру – скинув-таки м’яч.
Якось я прийшов на шкільний двір вранці. Під яблунею було пусто: жодного яблучка! Над шкільним двором літали ластівки, тріскотіли сороки. Одна сорока сіла на верхню гілку яблуні, невдовзі до неї приєдналися ще дві, вони почали з’ясовувати стосунки, дійшло до сварки, і раптом одна із сорок зачепила яблуко, ноно впало у траву.
Я підняв соковитий плід, прохолодний, ароматний, стиглий. Вирішив відразу не їсти, приніс додому. І наступного ранку я прийшов до знайомої яблуні. Мені пощастило. Це дерево, схоже, приваблювало й сорок.
Вони знову тріскотіли у кроні, і знову соковите духмяне яблучко впало у траву. Може, сорока цього разу й непричетна, яблуко й само впало б, але я промовив: “Дякую тобі, сороко, за яблуко!”
(2 votes, average: 3.50 out of 5)