І. Роман Сервантеса “Дон Кіхот” як відтворення доби середньовіччя. (Літературна пародія на лицарські романи стала пародією на середньовіччя, на буржуазні відносини, що панували за тієї доби. Історія Дон Кіхота – яскравий приклад того, що не час створює людей, а люди прикрашають його, як це зробили великий письменник Сервантес і його герой Дон Кіхот. Вони ж і довели, що навіть у найжорстокіший час бувають чисті і благородні серця.)
ІІ. Шлях мандрівного лицаря: від благородних поривань до розчарувань.
1. Початок пригод. (Начитавшись
Дон Кіхот готовий був вершити справедливість, допомагати невинним, карати кривдників. Нехай навіть із його посвячення в лицарі влаштували посміховисько, нехай навіть доводиться змагатися з вітряками і терпіти поруч занадто корисливого і хитрого зброєносця.)
2. Художні засоби зображення
Ці слова автора для характеристики свого героя найбільш яскраві і переконливі. Інколи навіть складається враження: а чи не сміється Дон Кіхот з натовпу, чи не божевільні саме люди, які його принижують?) 3. Від оптимістичного початку до сумного фіналу. (Фінал роману виявився неочікуваним: Дон Кіхот відрікається від того, що так хоробро захищав. Сервантес розумів недосконалість навколишнього світу і усвідомлював безперспективність шляху свого непрактичного героя-романтика. Стає очевидним, що зломили його не побиття і фізичні страждання, а черствість і тупість тих, у кому він хотів бачити благородних лицарів. А чи зломили насправді?)
III. Значення роману. (Герой Сервантеса вже близько чотирьох століть продовжує свій шлях духовними дорогами людства, несучи вогонь романтики, незвичайності, хоробрості і готовності боротися навіть із вітряками, якщо це може возвеличити насамперед у власних очах. Для одних Дон Кіхот – герой, для інших – божевільний. Це “вічний образ” нескінченного конфлікту між шляхетністю бажань і неможливості їх втілення, пошуку сенсу життя і-свого місця під сонцем.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)