Пригара Марія – Байбак-мандрівник

Віршована казка

– Ти знаєш що, – сказав байбак Дружкові-ховрашкові. – Чого нам треба жити так – В степах, а не в діброві?

Десь, кажуть, є ліси й гаї, Приносять прохолоду, А я і родичі мої

Не бачили їх зроду.

Ми звикли кублитись в норі, З травинок роси пити, На лапах сівши на горі,

На цілий степ свистіти.

Всі кажуть: “Ой, ці байбаки! Порода в них ледача”. А я от зовсім не такий

У мене інша вдача.

Хоча в байбачіи ріс сім’ї, Та маю в серці мрію, Що, може, ці ліси й гаї

Побачити зумію.

Які там трави та квітки,

Якої масті звірі, Які виспівують пташки,

Зелені, а чи сірі?

Я в торбу взяв харчів для нас І ще роси в баклажку. Коли в дорогу є запас, Іти не буде важко.

Десь тут струмочок є один Ходім його шукати! Змайструєм пліт з очерет

Поїдем мандрувати.

– Ну, добре, – писнув ховрашок, Хоч, звісно, зараз спека, Ходім шукати твій струмок,

Коли це недалеко.

2 Ходить вітер ген в ярузі, Гріє сонце білий світ. Навпростець мандрують друзі,

Витирають з носа піт.

От так спека! Ну і спека! Пил кружляє по степах. – Ще далеко?

Ще далеко? – В байбака пита ховрах.

Випив він роси баклажку, З’їв із торби

всі харчі. – Ох, як жарко! Ох, як важко!

Тільки й стогне ідучи.

Враз байбак примружив очі, Аж на хвостик сів на мить, Та як скрикне: – Ой, мигоче!

Щось на обрії блищить!

Це і є, звичайно, річка. Наша річка степова. Подивися – он травичка,

А навколо дерева!

Зараз ми плотом поїдем. – І вперед помчав бігцем, А ховрах подибав слідом З невдоволеним лицем.

І давай бурчать на друга: – Ех ти, горе-мандрівник! Полину блищить там смуга, А струмок твій зовсім зник!

Взагалі, потрібно дуже Стільки бігать за струмком… Ні, сиди вже дома, друже,

Як родився байбаком.

Ну, а я піду на ниву: Я в цю пору їсти звик! Прощавай!

Живи щасливо! – Писнув двічі та й утік.

А байбак спинивсь в ярузі, Стиснув лапки у журбі. – Отакі бувають друзі! – Сумно мовив сам собі. –

Та хоч я стомивсь до краю І не чую ніг давно, Свій струмок я відшукаю, Попливу ним все одно.

3 Чого це в долині Простягнена стрічка? І зовсім не стрічка це, друзі,

А річка.

Хлюпоче й біжить Все вперед та вперед. Над нею в долині

Шумить очерет.

Маленька це річка І сили не має. Та всіх, кого стріне, Вона напуває.

І землю навколишню Поїть суху, І верби, й траву На своєму шляху.

Пливе по тій річці Байбак-мандрівник, Хоч плавати досі

Нітрохи не звик.

Сидить на стеблині він, На комишині, І пирхає, й їде, Немов на машині.

Ще й лапками воду Помалу гребе, А сам потихесеньку Хвалить себе:

– Казали, що вдачу Я маю ледачу, А от у мандрівці,

Що схочу – побачу.

Неси ж мене, хвиле, Далеко неси У темну діброву,

В зелені ліси!

Аж навіть дві тіточки Перепелички Почули цю пісню,

Прибігли до річки.

– Піть, піть, ви скажіть нам: Це правда чи казка? Байбак – і мандрує!

Дивіться, будь ласка!

Тут качка з’явилась Зеленобока. Шубовснула в воду, Примружила око

І крикнула раптом: – Ну як вам не сором! Чого ви дурниці Співаєте хором?

Байбак ваш мандрує Собі лиш на горе. Несе його хвиля

Простісінько в море.

Як хочеш, байбаче, Побачить ліси, Проси не струмочок,

Мене попроси.

Байбак здивувався, Впустив комишину І злякано крикнув: – Рятуйте, бо гину!

Та качка Його підхопила з води. – З такими плавцями

Доскочиш біди!

Без мене, я бачу, Ти б зовсім пропав. – І зразу ж помчала, Немов пароплав.

4 По діброві рано-зранку Рознесла сорока вість, Що притупав на світанку Надзвичайно дивний гіст

Він із торбою на спині Сам кошлатий, як ведмідт, Їжака в кущах зустріне, З переляку аж свистить

То під кущиком приляже, То з листочків п’є росу “Наберу гостинців, – каже, Та й додому віднесу”.

Стурбувався дятел в листі: – Як це сам блукає гість? У мурашник може влізти Чи грибок отруйний з’їсть.

З гілки білка підхопила: – Сором так вітать гостей! Я б сама його водила, Якби хто глядів дітей.

Збіглись звірі і звірята. З хащі заєць виткнув ніс. – Нас не треба умовляти!

Ми покажем гостю ліс.

І пішли за байбаком, Хто ізбоку, хто слідком. – Ви, будь ласка, подивіться Ось берізки, ось дуби.

А ось тут ростуть суниці, А он там у нас гриби. В лісі дибає байбак,

Не надивиться ніяк.

Обходив усі кутки – І галявини, й ярки. Заглядав і вглиб діброви, Де живуть сердиті сови.

І з колючим їжаком Зустрічався під дубком. Чув, як горлиця туркоче,

Мов от-от заплакать хоче.

І весь час птахи та звірі З ним були привітні й щирі.

Навіть мовила лисиця: – Гостя їсти не годиться!

А борсук – сердитий дід, Завжди злий на цілий світ, Раптом гостю буркнув з ями: – Чи не родичі ми з вами?

Так прожив байбак два тижні, Бачив речі дивовижні, Та й сказав собі самому: – Чи не час мені додому?

Тут всі звірі поодинці Принесли йому гостинці. Білка – жолудь, дятел – шишку,

А сова – маленьку мишку.

Гарно склали все в торбину, Проводили на стежину І сказали: – йди здоров! Приїжджай у гості знов!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Пригара Марія – Байбак-мандрівник