10 клас
ВСТУП ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ
СТЕНДАЛЬ, О. ДЕ БАЛЬЗАК, Ч. ДЕККЕНС
Причини трагічної долі Сореля (II варіант)
Головний герой роману – хлопець із провінції, наділений глибоким розумом і уявою, але бідний і незнатний. У сім’ї Жульєн почувався чужим, не було у нього друзів і серед однолітків. “Всі домашні зневажали його, а він ненавидів своїх братів і батька. У святкових іграх на міській площі він завжди був битий”. І ображали його хлопці не лише за фізичну слабкість, а й за те, що він не був схожий на них, був розумніший.
Жульєн мріяв вибитися в люди. Він бачив, що заможні пани мають більше, ніж він, – мають становище в суспільстві, гроші, пошану. Бажання домогтися, як Наполеон, високої посади заволоділо хлопцем. Він, звичайно, зрозумів, що можливість досягти успіху в суспільстві залежить не стільки від здібностей, скільки від сильних світу цього, тобто багатіїв.
Це принижувало його самолюбство, звідси і його протест, але він намагався зберегти власну гідність навіть перед людьми, від яких він залежав. Жульєн ще не зрозумів, що новому суспільству потрібні
Жульєн став гувернером дітей пана де Реналя. До вищої знаті хлопець відчуває лише “ненависть і відразу” і поводиться незалежно. Мабуть, завдяки цьому “менше ніж за місяць після його появи в сім’ї пана де Реналя навіть сам господар почав поважати Жульєна”. Лише пані де Реналь ставилася до гувернера, як до рівного собі.
Спочатку почуття, яке виникло між ним і пані де Реналь, Жульєн розцінював як перемогу над життям, але потім ці взаємини переросли у справжнє кохання. Для головного героя пані де Реналь стала єдиною людиною, яка його розуміла і з якою йому було легко і просто.
Бажаючи зробити кар’єру, Жульєн вступає в духовну семінарію. Він виділяється серед недоумкуватих семінаристів своєю начитаністю, знаннями, умінням мислити. За це його зненавиділи як абати, так і учні, і дали йому прізвисько “Мартін Лютер”.
Але Жульєн стійко все терпів, аби вивищитися в суспільстві.
За протекцією абата Пірара Жульєн їде до Парижа і стає секретарем і бібліотекарем маркіза де Ла-Моля. І тут, у вищому суспільстві, Жульєн зміг викликати до себе пошану в деяких його представників. “Цей повзати не буде”, – подумала про нього Матильда де Ла-Моль.
Завдяки коханню Матильди мрія Жульєна могла б здійснитися. Маркіз де Ла-Моль призначив йому ренту, Жульєн дістав чин гусарського поручика та ім’я шевальє де Ла-Верне.
І раптом все летить шкереберть. Маркіз де Ла-Моль, отримавши від пані де Реналь листа, написаного під виливом духівника-єзуїта, в якому вона характеризувала Жульєна як лицеміра і спокусника, жадібного до багатства своєї жертви, – відмовляється від згоди на шлюб Матильди з ним. Жульєн мчить у Вер’єр, купує пістолети, входить в церкву, де молиться пані де Реналь, і стріляє в неї.
Його мрії і надії обірвали ці постріли. Ув’язнений Жульєн не боїться смерті і не відчуває потреби в каятті. Тверезий аналіз того, що він зробив, підказує йому логічний висновок: “Мене жорстоко образили, я убив, я заслуговую на смерть”.
Тут звучить обурення проти всього світу, який повстав проти Жульєна тому, що він, Сорель, наважився піднестися над своїм класом.
Жульєна страчено. Хто винен в трагедії юнака? Відповідь можна знайти в промові Жульєна на суді – винне несправедливе суспільство.
Щоб зробити героя щасливим, потрібно або змінити суспільство, або позбавити героя, який живе в цьому суспільстві, порядності. І цей вибір залишається, на жаль, актуальним і досі.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)