Прекрасний образ Незнайомки у поезії О. Блока

Зазвичай перше, що постає в уяві при згадці про Блока, це його Незнайомка. Поет, мабуть, і не здогадувався, що цей вірш стане маленьким шедевром у його творчості. До того часу, коли на світ з’явилася “Незнайомка”, Блок написав уже немало віршів, присвячених Прекрасній Дамі, оспівав вроду і жіночність слабкої статі, але його Незнайомка ввірвалася у поезію уже відомого поета так, як з’явилася вона, оповита таємницею; у задушливій атмосфері ресторану.

Вірш “Незнайомка” написаний під час другого періоду творчості Блока. Інтерес до чистої символіки послабився та й соловйовська філософія не дала відповіді на велику кількість життєвих питань. А от урбаністичні ідеї почали оволодівати душею поета. Ось воно велике місто із багатотисячною людською метушнею.

Воно живе, воно росте, воно прискорює свій ритм! Воно не лише перебуває у гущі історичних подій, місто творить історію. А особливо такого масштабу і значення, як Петербург. Так вважав Блок, так він бачив у Петрові І символ цивілізації.

Водночас дітище Петра насправді – “балаган”, великий “ресторан”.

Вірш “Незнайомка” (переклад М. Литвинця) можна розділити умовно на дві протилежні за змістом частини. У першій частині Блок зображує згубний дух цивілізації і світу. Уособленням бездуховного життя великого міста і стає приміський ресторан:

Щовечора над ресторанами,

Де шал гарячий не приглух,

Правує окриками п’яними

Весни хмільний і тлінний дух.

Далі поет описує картину передмістя: вулична нудота, затишшя дач, яке порушується лише скрипом кочетів над озером, жіночим виском та дитячим плачем. І лише диск місяця байдуже позирає з неба на заміську нудоту. Такі вони реалії життя:

І мій єдиний друг, наморений,

В моїм видніє келишку

І, тайним хмелем упокорений,

Як я, таїть журбу важку.

Депресія панує у великому місті, бездуховність і нудьга. Вони й штовхають мешканців міста шукати забуття у дешевих ресторанах, де розважаються невибагливі відвідувачі і снують заспані лакеї. Відволіктися, втекти від життя, шукати “істину у вині” – на це було приречене покоління початку XX ст.

На противагу першій, друга частина вірша несе у собі заряд оптимізму і зображує світ, який живе у єдності із законами буття. Ось тут серед задушливої атмосфери повсякдення, серед “п’яниць з очима кроликів” і з’являється Незнайомка. Та не просто з’являється – вона ошелешує своїм приходом напівп’яне товариство ресторану:

Вона повільно йде між п’яними,

І все зажурена, одна,

Духами дишачи й туманами,

Сідає мовчки край вікна.

Ота її самотність і втаємниченість свідчить про неземне походження відвідувачки, про її зв’язок із Космосом, про дух високого, що не вписується у брудну атмосферу ресторану. Образ Незнайомки настільки легкий, невловимий і прекрасний, що навіть ліричний герой губиться у здогадах, чи насправді він існує чи йому просто мариться. Бо ніяк не вписується Незнайомка у балагані бездуховності:

І віють давніми й оздобними

Повір’ями тугі шовки,

І брилик з перами жалобними,

І персні гарної руки.

Щоб підкреслити значимість образу Незнайомки, Блок у другій частині вірша прискорює ритм таким чином, що і в змісті, і в формі починає звучати музика. Все навколо “в мить призначену” наповнюється новими звуками, ресторан оживає. Від Незнайомки віє небаченим світом прекрасного космічного простору. Вона символізує єдність людини і природи, нагадує про красу і духовні цінності людства:

Чудною близькістю закований,

За темну я дивлюсь вуаль –

І бачу берег зачарований

І чарами пойняту даль.

(Переклад М. Литвинця)


Прекрасний образ Незнайомки у поезії О. Блока