Празька школа функціональної лінгвістики

Одним з основних напрямків структурної лінгвістики є Празька лінгвістична школа. Центром діяльності Празької лінгвістичної школи був Празький лінгвістичний кружок, що виник в 1926 р. і існував до 1952 р. Творчий розквіт ставиться до 30-м гг.

Серед представників цього кружка слід зазначити В. Матезиуса (Матезиус (Mathesius) Вилем (1882-1945)), чеський мовознавець. Глава Празького лінгвістичного кружка. Основні праці по загальному мовознавству й англійській мові. Один з основоположників функціональної лінгвістики), Б. Трнка, Б. Гавранека (Гавранек Богуслав

(1893-1978), чеський мовознавець.

Роботи із чеської мови, порівняльній граматиці й порівняльно-історичному вивченню літературних слов’янських мов. Розробляв функціонально-структуральну теорію. Представник Празького лінгвістичного кружка), Я. Мукаржовского (Мукаржовский Ян (1891-1975), чеський эстетик, літературознавець. Член Празького лінгвістичного кружка, один з основоположників структуралізму.

Праці по історії літератури, поетиці, теорії кіно), В. Скаличку, И. Вахека й інших чеських учених. Відмінною рисою кружка був тісний зв’язок із західноєвропейськими й росіянами вченими – Р. О. Якобсоном (Якобсон

(Jakobson) Роман Осипович (1896-1982), російський і американський мовознавець, літературознавець. З 1921 за кордоном. Один із засновників Московських, Празьких, Нью-Йоркського лінгвістичного кружків, один з основоположників структуралізму в мовознавстві й літературознавстві.

Основні праці по загальному мовознавству, слов’янським мовам (головним чином росіянинові), поетиці), Н. С. Трубецьким (Трубецькой Микола Сергійович (1890-1938), князь, російський мовознавець. Син С. Н. Трубецького. Один з теоретиків Празького лінгвістичного кружка. Розробив принципи фонології й морфонології як особливих лінгвістичних дисциплін. Славіст і компаративіст.

Вивчав культуру й мови народів Північного Кавказу. Дослідження про російську літературу), С. И. Карцевским, К. Бюлером (Австрія), Л. Блумфилдом (США), А. Мартінові (Франція) і ін. Творчо пов’язаними із Празькою лінгвістичною школою були радянські вчені П. Г. Богатирьов, Г. О. Винокур, Е. Д. Поливанов, Б. В. Томашевский, Ю. Н. Тинянов.

Теоретичні погляди представників Празького кружка знайшли своє відбиття в “Тезах Празького лінгвістичного кружка” (1929), запропонованих 1 з’їзду славістів у Празі, а також у численних публікаціях праць кружка. З 1935 р. кружок став видавати журнал “Slovo a slovesnost”. На формування лінгвістичної теорії празьких мовознавців великий вплив зробили деякі погляди Ф. де Соссюра (наприклад, положення про те, що Мова – окремий випадок семиотических систем), а також російська лінгвістика, представлена роботами И. А. Бодуэна де Куртенэ, Ф. Ф. Фортунатова, А. А. Шахматова.

Основні положення соссюровской концепції мови в роботах празьких мовознавців піддалися істотному переосмисленню й у ряді випадків одержали подальший розвиток. Основна ідея “Тез” – подання про мову як про функціональну систему, тобто як про “систему засобів вираження, що служить якої-небудь певної мети”. Методологічні установки Празької лінгвістичної школи Відмінності від младограмматизма Вибір історичної стадії при вивченні мови Младограмматики вважали, що чим древнє історична стадія, тим цінніше, тому що розкриває глибоких історичних Корінь і історію розвитку

ПЛК спростовував це й затверджував, що лише сучасна мова може дати повну, нічим не змінену, спрощену картину язикової системи. Відношення до порівняння родинних і неспоріднених мов Младограмматики виробили порівняльний метод, але привнесли в нього велике обмеження: порівняння лише родинних мов (від 1 прамови).

ПЛК: порівняння мов має велике значення, але при структурному вивченні мов можуть рівнятися й не родинні мови. Мови можуть рівнятися, наприклад, по наявності того або іншого явища. Цей підхід дав теорію типології мов, саме поняття язикового типу (раніше – “язикова сім’я”, тобто родинні мови). Була розроблена теорія “язикових сполучників”, общностей, які впливали один на одного в процесі історичного співіснування.

Це можуть бути й неспоріднені мови, але в процесі розвитку в них з’являються загальні риси. Наприклад, ПЛК описав “балканський мовний сполучник”.

ПЛК опирався на Соссюра й Бодуэна де Куртене, але деякі їхні положення не розділяв Відношення до проблеми синхронії й діахронії в дослідженні Соссюр протиставляв синхронію й діахронію абсолютно й не терпів компромісів

ПЛК, відкидав цю противопоставленность, уводячи поняття еволюції в синхронний опис. Наприклад, при описі мови звертається увага на архаїчні елементи, на продуктивні й непродуктивні явища. Розвиваючи ідею системної організації мови, празькі структуралісти відкинули соссюровское подання про непереборність перешкод між синхронією й діахронією. В “Тезах Празького лінгвістичного кружка” відзначалося, що не можна споруджувати непереборних перешкод між синхронічним і діахронічним методами.

Разом з тим празькі мовознавці підкреслювали перевагу синхронного аналізу, оскільки вивчення сучасного стану мов представляється єдиним критерієм, що дає вичерпний матеріал і дозволяє скласти про мову безпосереднє подання. Бодуэн де Куртенэ ще в 1876/77 навчальному році в докладних програмах Лекцій, читаних у Казанському університеті, висунув положення про тісний зв’язок синхронії й діахронії, підкреслюючи історичний характер системи мови. Празькі структуралісти цілком сприйняли це положення Бодуэна, підкреслюючи, що синхронічний опис мов не виключає цілком поняття еволюції. Визнання тісного зв’язку синхронії й діахронії привело празьких мовознавців до цілого ряду важливих положень

Засновник Празького лінгвістичного кружка В. Матезиус висунув метод “аналітичного порівняння” мов, відповідно до якого в синхронному плані рівняються лінгвістичні системи родинних і неспоріднених мов з виявленням тенденцій їхнього розвитку. Цікаво відзначити, що думка про порівняння родинних і неспоріднених мов зустрічається в роботах російського мовознавця В. А. Богородицкого, учня Бодуэна де Куртенэ, що в 20-х. гг. XX в. говорив про “аналогійне” порівнянні граматичних явищ у родинних і неспоріднених мовах.

Ці ідеї надалі поклали початок типологічному вивченню мов. Вивчення подібних явищ у родинних і неспоріднених мовах, що генетично ставляться до різних язикових сімей, дозволили празьким ученим розробити поняття язикового сполучника на противагу поняттю язикової сім’ї. Під язиковим сполучником вони розуміли групу географічно суміжних неспоріднених (або не близкородственних) мов, що володіють подібними, рисами в синтаксичній, морфологічній і фонологічній структурах. Нарешті, фонетичні й інші явища мови стали вивчатися залежно від історичного розвитку язикової системи

Соссюр розводить мову й мовлення. Мова – система, що існує автономно, незалежно від мовлення

Празькі структуралісти сприйняли й творчо переробили також соссюровскую концепцію мови й мовлення. Й. Коржинек думає, наприклад, що “співвідношення між мовою й мовленням являє собою просте відношення між науковим аналізом, абстракцією, синтезом, класифікацією, тобто науковою інтерпретацією фактів, з одного боку, і певними явищами дійсності, що становлять об’єкт цього аналізу, абстракції й т. д.,- з інший” (12, 307). Матезиус уважав мовлення безпосередньо даної, і мова, на його думку, має ідеальне буття й пізнається лише вдруге.

З мовою ми зіштовхуємося або при відхиленнях від норми, або при систематичному й аналізі, що абстрагує. Скаличка думав, що мова становить об’єкт структурної граматики, а описова граматика реєструє факти мовлення

Т. о., ПЛК: співвідношення між мовою й мовленням являє собою просте відношення між науковим аналізом (абстракцією) і деякими явищами дійсності. Мовлення представляється як безпосередня даність, мова – як результат наукової абстракції. Таким чином, полегшується процедура дослідження, такий підхід дає гарні результати в конкретних дослідженнях, наприклад, такий метод застосовувався Н. С. Трубецьким при створенні фонологічної теорії


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)
Празька школа функціональної лінгвістики