Горький почав писати свої добутки, коли людин, по суті, знецінювався. Він ставав “рабом речей”, падала цінність особистості
На початку свого творчого шляху Горький писав романтичні добутки. Його герої були вільними, сміливими, сильними. Але ці герої – вигадані
У п’єсі “На дні” Горький показує вже зовсім інший тип людей – людей дна, зломлених життям, приречених на загибель. П’єса “На дні” – це добуток, що позбавлений дії, у ньому немає зав’язки, основного конфлікту й розв’язки. Це як би набір дій різних
Герої, їхній внутрішній мир розкриваються не із учинків, а з розмов. Кожний герой несе яку – те свою філософію, свою ідею
Спробуємо розібратися, яку ж філософію несуть у собі герої п’єси “На дні”. Перше, що впадає в око, – це брутальність у розмовах героїв. Це відбувається, може бути, тому, що люди не хочуть і не можуть прийняти своєї незначності й своєю брутальністю як би захищаються від зовнішніх змін (“Дурка ти, На – стька…”). Люди начебто озвіріли, вони вже не можуть говорити нормальним живим тоном. Навіть Кліщ не може сказати ласкавого слова вмираючій
Уважається, що головне слово в п’єсі – правда. Це слово лейтмотивом проходить через всю п’єсу. Але правда героїв неоднозначна.
Вона перебуває як би у двох вимірах. З одного боку – правда їх буденного повсякденного життя, правда “дна”, і з іншого боку – правда, що вони хотіли б бачити. Це правда “вигадана”. І із самого початку ми вже бачимо конфлікт цих двох правд
Діжа. Щоб я, – говорю, – вільна жінка, сама собі господарка, так кому – нибудь у паспорт вписала, щоб я чоловікові в міцність себе віддала – немає! Так будь він хоч принц американський, – не подумаю заміж за нього йти.
Кліщ. Брешеш! Діжа.
Чого – про?
Кліщ. Брешеш! Обвінчаєшся в Абрамкой…
Діжа. Козел ти рудий! Туди ж – брешеш! Так як ти сме -‘ їли говорити мені таке зухвале слово? &;#8216;
Кліщ. Велика бариня!.. А з Абрамкой ти обвінчаєшся… тільки того й чекаєш… Діжа. Звичайно!
Якби… як же! Ти геть заїздив дружину – те до півсмерті…
Кліщ. Мовчати, старий собака! Не твоя справа… Діжа.
А – а! Не терпиш правди!
Із цієї короткої сцени стає зрозумілої сутність конфлікту цих двох правд. Ніхто з героїв не хоче визнаватися собі у своєму незначному положенні, тобто в реальній правді. Своєї кульмінації конфлікт реальної й вигаданої правди, що зав’язався із самого початку п’єси, досягає в третій дії в суперечці про правду Бубнова, Кліща й Луки. Кліщ оголює правду реальну
Кліщ. “Яка – правда! Де – правда? От – правда! Роботи немає… сили немає! От – правда!
Пристановища… пристановища немає! Издихать треба… от вона, правда! Диявол! На… на що мені вона – правда? Дай зітхнути… зітхнути дай!
Чим я винуватий?.. За що мені – правду? Жити – диявол – жити не можна… от вона правда!.. Говорите отут – правда! Ти, старий утішаєш усіх…
Я тобі скажу… ненавиджу я всіх! І цю правду… будь вона, окаянна, проклята! Зрозумів? Зрозумій! Будь вона проклята!”
Конфлікт правд – це конфлікт реального теперішнього й гіпотетичного майбутнього. Але реальне сьогодення протиставляється також і минулому, тобто герої хочуть повернути своє минуле. Адже в п’єсі ми не бачимо, якими шляхами вони прийшли в нічліжку. З діалогів персонажів ми представляємо, якими вони були раніше й що з ними стало. Звідси в п’єсі постійне звертання до минулого.
Тема твору правди в п’єсі перегукується з темою віри. Носієм філософії віри є Лука. Для нього правда людини та, у яку він вірить
Лука. “Підемо, мила! нічого… не гнівайся! Я – знаю… Я – вірю! Твоя правда, а не ихняя…
Коли ти віриш, була в тебе теперішня любов… значить – була вона! Була!” Суть філософії Луки полягає в тім, що віра може замі – ieть реальну правду, тому що віра допомагає піти людині від страшної реальності в мир прекрасних ілюзій. Таким чином, у п’єсі два філософських погляди взаємозалежні. І якщо їх з’єднати воєдино, те це можна позначити як віру, мрію й реальність
Є таке висловлення Горького: “Правда – бог вільної людини”. Але якщо говорити про героїв п’єси “На дні”, те про їх не можна сказати, що вони вільні люди й що в них взагалі є яка – те правда. Ці люди не вільні, хоча вони
И босяки. А для Горького герой – босяк, циган і ін. – герой вільний. Але персонажі п’єси “На дні” не хочуть волі. Їм нс потрібна ця правда “вільної людини”.
Багато хто вважали, що п’єса “На дні” – це “буревісник революції”. У п’єсі немає жодного заклику, але вся п’єса з початку й до кінця веде до того, що в такому світі більше не можна жити. Герої “На дні” не можуть цього зробити. Наприклад, Актор. Він начебто намагається вирватися із цього миру.
Але однаково не здатний боротися, а значить – не може жити. Мені здається, що цю п’єсу не можна однозначно трактувати. У ній скоріше ставляться питання, чим даються відповіді
(2 votes, average: 2.50 out of 5)