Діяльність Маргарити Кирилівни носила і дуже практичного характеру. Вона – прибічниця конкретних справ. У його маєтку Михайлівка вона побудувала “лісову школу для важких підлітків”, і у 1912 цьому закладі, який отримав назву “Бадьора життя”, оселилося 50 підлітків. Школа проіснувала до 1917 року, і всі час її містила власні кошти Маргарита Кирилівна.
19 Див.: Шукаючі граду. Хроніка російської религиозно-Философской і суспільної практики першої чверті ХІХ століття в листах і щоденниках сучасників. – М., 1997.
Під час Першої Першої
1917 рік зруйнував крихке щастя Маргарити Кирилівни. У 1918 року князь Трубецькой вимушений був таємно втекти з Москви, оскільки з хвилини хвилини його заарештувати: під поручництво Трубецького випустили з в’язниці його двоюрідного брата, який після
Про його смерть Маргарита Кирилівна дізналася тільки за рік. У тому ж 1918 року був реквізовано особняк Маргарити Кирилівни в Мертвому провулку, 9. Вона переселилася до підвалу. У своїй хаті М. До. Морозової з весни 1918 року розмістився Відділ у справі музеїв й охороні пам’яток мистецтва і старовини Наркомосвіти, яким завідували художник і мистецтвознавець І. Еге.
Грабарь і історик Ю. Виппер. Ось що пише у своїх спогадах У. Ф. Булгаков: ” Він [Відділ у справі музеїв й охороні пам’яток мистецтва і старовини Наркомосвіти – М. Ф.] містився в чудовому, стильному особняку, з врубелівську мозаїкою на стінах деяких кімнат, в Мертвому провулку. У підвалі мешкала колишня власниця особняка красуня і меценатка М. До. Морозова, великий портрет якої, роботи М. До. Бодаревского, прикрашав кабінет управляючого справами Відділу “.
З 1926 року й до сьогодні в особняку розміщається посольство Данії. Інтер’єр особняка переважно зберігся. Однак у 1922 року сім’ю Морозових виселили і. Син Михайло перевіз матір та тітку до села Лианозово. Під час війни Маргарита знову повернулася до Москви і оселилася у крихітній кімнатці на Покровки.
Життя була повністю присвячена сім’ї та роботі над спогадами людей, які становлять зміст і інтерес її життя. Померла вона у 1958 року, залишивши свої спогади незакінченими. “Якби М. До. Морозової, жінки обдарованої разючою культурної інтуїцією, самовідданої готовністю віддавати величезні матеріальні кошти й власну енергію на служіння до духовного та культурному творення, не володій вона задарма душевної мудрості, завдяки якому їй вдавалося з’єднувати і примиряти у своїй вітальні традиційних противників, російська філософія, література, музика, живопис Срібного віку недорахувалися б багатьох творінь першої величини”, – писав У. Кейдан. Не балувана долею, все життя прагнула допомагати людям, останні свої роки Маргарита Кирилівна Морозова прожила особливо важко, майже самотньо, і навіть важкі обставини ми змогли відібрати в неї тієї чарівної жіночності, завдяки якому великий поет назвав її Казкою. Постать М. До.
Морозової абсолютно змінює наше уявлення про жінок купецького стану, чия молодість адресувалося кордон XIX і XX століть. У історії її життя дійсність часто здається схожій казку, на сбывшуюся мрію, а мрії, претворившиеся у життя, трагічніше самої суворої реальності. Хіба згадати твердження У. З. Соловйова у тому, що дійсність вище мистецтва…
(2 votes, average: 4.50 out of 5)