На початку XVIII століття освічені дворяни шукали шляхи звільнення російського народу від рабського, приниженого стану, від гніта самодержавства. Революційні ідеї декабристів знайшли своє відбиття й у Творчості геніального поета А. С. Пушкіна.
Особливо актуальної стала тема волі й волі після того, як Пушкін випробував переслідування царського двору на собі. Саме в посиланні поет зрозуміло, що навіть у власній незалежній державі можна бути невільним. Його душу сильно ранило приниження людського достоїнства, неможливість відстоювати свої
Яскравим прикладом служить вірш “В’язень”, написане від першої особи. У ньому автор персоніфікує себе з в’язнем, що сидить у сирій темниці. “Ми вільні птахи пора, брат, пора!” – кличе в’язня орел. Обоє вони, і птах, і людина породжені для волі.
Розходження в тім, що орел може полетіти, а в’язень – ні, він позбавлений волі.
У вірші ” Кавказ” поет знову використовує знайомий поетичний образ. Людина й орел, як втілення волі, протиставляються могутній гірській ріці. “Орел, з віддаленої піднявшись вершини, ширяє
Тереку не вирватися з полону гірських масивів, не змінити шляхи, що йому визначений, “немає ні їжі йому, ні відради, тіснять його грізно німі громади”.
Так А. С. Пушкін оспівав у своїх добутках споконвічне прагнення людини до волі.