Микола Васильович Гоголь – чесний і сміливий художник. У своїй поемі Мертві душі ” він дає нищівну характеристику й критику існуючому ладу в Росії – кріпосництву і її стовпам – поміщикам. “Повість про капітана Копейкине”, що ввійшов у поему, показала безкомпромісність Гоголя. Це його протест, доведений до кінця
“Повість” розповідає про героя війни 1812 року, що втратило здоров’ї й можливість заробляти собі на їжу. З огляду на свої заслуги перед батьківщиною, Копейкин сподівається, що одержить гідну компенсацію за
Іде час, тануть ті гроші, з якими приїхав Копейкин у столицю домагатися законної пенсії, але немає ніякого руху в справах капітана. Вельможі пропонують чекати государя, що ще не повернувся із закордонного походу. Він пожинає лаври переможця Наполеона, а щирі безвісні герої змушені животіти або навіть умерти голодною смертю. Вони тепер стали не потрібні, вони зайвий тягар. “Озброїтеся терпінням
Приїде государ, я можу вам дати слово честі, що його монархова милість вас не залишить”. Але Копейкину неможливо чекати, гроші його скінчилися, як і терпіння. Щоб капітан не докучав, його вислали “на казенний рахунок”.
Доведений до розпачу, Копейкин вирішує: “Коли генерал говорить, щоб я пошукав сам засобів допомогти собі, добре, знайду засоби!” Не пройшло й двох місяців, як у рязанських лісах з’явилася зграя розбійників “і отаман-те цієї зграї був, пан мій, не хто іншої…” – неважко догадатися, що капітан Копейкин. Гоголь не призивав до бунту, але він так яскраво й правдиво показав жалюгідне положення простих людей, що фактично виправдував свого героя, змушеного зайнятися розбоєм і грабувати тих, хто давно й “на законних підставах” грабував його і йому подібних
Сміх Гоголя був гострим і разючим. Його боялися: доказ тому – “Повість про капітана Копейкине” була заборонена цензурою. Заслуга й феномен Гоголя полягають у тому, що йдуть роки й десятиліття, а його добутки залишаються улюбленими й популярними в нових і нових поколінь читачів, кожне знаходить у письменника “свої”, близькі йому сторінки.
У цьому велич і нев’януча сила таланта Миколи Васильовича Гоголя – “короля російської сатири”.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)