Між 1985 і 1989 р. Йосип Бродський пише вірш “Подання”, у якому дає узагальнений образ епохи. Реалізуючи це завдання, письменник звертається до поетики постмодернізму. Бродський відвіз із собою в США не тільки російську мову, але й мовний зліпок дійсності.
Радянська масова Мова не дорівнює тільки офіційному, хоча й найсильнішим чином ідеологізований і обюрократизирован; це й мова повсякденного-побутового спілкування, що включає в себе просторіччя, лайливу, нецензурну лексику. Несумісні в “державному” мові, всі ці шари сполучаються
Для основного корпуса добутків поета характерне відсторонення від радянської мови. Але в “Поданні” він головна діюча особа, як би говорить сам за себе. “Персонажі” добутку – язикові коди, концепти, усілякі цитації, що піддають пародійно-іронічному перекодуванню й театралізації. Бродський здійснює своєрідну інвентаризацію/каталогізацію розхожих зворотів, кліше масової радянської мови, що відклалися в пам’яті.
Як він один раз жартівливо помітив, пам’ять заміняє нам хвіст, щасливо втрачений у процесі еволюції. У цьому випадку письменник актуалізує пам’ять, що дана в мові,
Монтаж концептів дає подання про ту реальну, неприкрашену усну мову, яким користується маса. Виявляється його ідеологізованість, брутальність, але також і здатність влучно розкрити суть явища, якась фаталістична философичность: “Довели країну до ручки”; “Жити зовсім нестерпно”; “Склока наслідку із причиною припиняється з кончиною”.
“Ремарки”-коментарі в основному піддають пародіюванню коди масової друкованої продукції: газетно-журнальної, партійно-пропагандистської, художньої й т. д. Наприклад, Бродський демифологизмрует міф про те, що після пострілу із крейсера “Аврора” почалася ера гуманізму. “Авроровскую” символіку поет знижує використанням ритму приблатненной пісні, що має “приспів” у вигляді простонародної частівки із вкрапленням мата, заміняє офіційну версію власної
Нехитрі слова дитячого вірша послідовно заміняються зниженими адекватами. Крапки-очі заміняються буркалами, що видають недоброзичливість; кома означає не рот, а одну-єдину звивину мозку; тіло нагадує не огуречик, а знак питання, якийсь воно утворить, відмінюючись над допитуваним. Крім того, у чоловічка Бродського з’являється одяг – це, звичайно ж, військова форма із многоточием гудзиків як знак милитаризированности всієї системи.
Відсилання до примитивистскому малюнка підкреслюють, що перед нами не жива людина, а симулякр – фігура знакова, звичайно надзвичайно спрощена, перебільшена, але досить виразна. Як ні умовний малюнок дитини, ми довідаємося на ньому чоловічка, а не кінь і не літак. Так і в гротескному портреті, що дає
Крапка, крапка, кома, Мінус, пичка крива Ручки, ніжки, огуречик, От і вийшов чоловічок
Бродський, ми вловлюємо істотні риси і якості радянського громадянина: зашореність, звичку жити по команді, готовність у кожному інакомислячому бачити ворога, вічну дратівливість і агресивність
Поет виявляє панування в радянському суспільстві чоловічого шовінізму. У тексті всього три жіночі репліки – інші належать чоловікам; та й знакова фігура радянського громадянина в Бродського – чоловіча. Всі “персоніфіковані” діючі особи: тиран, Ленін, солдат почесної варти, Сталин-Джугашвили, друг-кунак, хтось Православний, піонери, кати-пенсіонери, мэтр-гомосексуалист, Сміття, прокурор, правнук, прадід… – чоловічої статі.
Жінка в ролі Лебедя з’являється лише в балеті, на сцені. Допитують, “квадратят вилицю”, насилують, криють останніми словами, розмовляють про політика, воюють, засідають, коштують на трибуні мавзолею, котять тачку “у глибині сибірських руд” під охороною собі подібних в “Поданні” чоловіка. Бродського веде за собою мова, що не бреше. “Чоловічий мир” Бродського – синонім миру тоталитарно-авторитарного, безжалісного, заснованого на грубій силі. Навіть спроба православної орієнтації як елемент нової державної ідеології не здатна сховати його агресивності, що переповняє:
Входить хтось Православний, говорить: “Тепер я – головний У мене в душі Жар-Птиця й туга за государем Незабаром Ігор відвертає насолодитися Ярославівною Дайте мені перехреститися, а то – в особу вдарю”.
Бродський зображує радянське суспільство як закрите, антиплюралістичне, зі сторожкістю стосовне до Заходу. Надіям, що тут плекають, на світову революцію, дає зрозуміти автор “Подання”, здійснитися не призначено:
Пролетарі всіх країн марширують у ресторан.
Таким чином, поет розвінчує й міф про радянське суспільство як самому передовому вмире.
На всьому протязі вірша здійснюється полеміка із творцями літератури реалізму, починаючи з Маяковського. По власному визнанню Бродського, він навчився в
“Жар-птиця” – назва вірша Миколи Рубцова, уособлення патріархальної Росії. Трохи несподіване в ряді творів Бродського 80-х рр., “Подання” органічно вписується в контекст російської постмодерністської поезії, що довершує розрахунок з тоталітарною системою
(2 votes, average: 4.00 out of 5)