Пошук сенсу буття за “Божественною комедією’ Данте

У Добу Відродження, коли поширились ідеї гуманістичної філософії, до неї звернувся Данте Аліг’єрі – останній поет Середньовіччя і водночас перший поет Нового часу. Протягом багатьох років на чужині Данте виношував і опрацьовував своє прекрасне творіння – поему “Божественна комедія”. Він закінчив її незадовго до смерті. Твір цей – підсумок всього його життя – дає широку картину уявлень Данте про світ, про дійсність і полум’яну проповідь дорогих йому ідей. “Божественна комедія” – вище досягнення середньовічної культури, яке знаменує собою перехід до нової епохи. Величезна за обсягом поема має три частини – “Пекло”, “Чистилище”, “Рай” – відповідно до трьох етапів уявної подорожі поета.

Вона розпочинається описом стану людини, яка переживає духовну кризу, болісно шукає шлях до істини. На середині шляху життєвого Я опинився десь у темнім лісі… Поетова кохана Беатріче просить Вергілія вивести Данте на правильний шлях:

Мій друг, хоча і щастя з ним не дружить, Знайшов заваду у дебрі пустинній На своїм шляху і з жаху відвернувся:

Боюсь, щоб він так не заблудився. Іди ж і твоїм прездобним словом І всім, що треба для його рятунку.

Спасай його, щоб і мене потішить. Вергілій веде Данте через пекло, яке нараховує дев’ять кіл. У першому вони бачать душі праведників, поетів і героїв дохристиянської старожитності.

Христос виводить звідти старозавітних праотців і пророків – Адама, Авеля, “чистого сина його”, Ноя, Мойсея, “уставщика й служителя”, “сивого Авраама”, Якова Ізраїля і його дітей. Серед них, хто удостоєний райського блаженства, згадано героїнь біблійних побутових, героїчних та ліричних оповідей – Сарру, Ревекку, Рут, Юдиту. До їхнього товариства після прощання з Данте приєднується і Беатріче.

Спускаючись нижче і нижче, поет бачить грішників – лихварів, жадібних, насильників, злодіїв, користолюбців. У пекельну безодню скинуті жорстокі тарани, які в безсилій злобі скрегочуть зубами у вогняній ріці, і папи, які грішили за життя. У дев’ятому колі пекла – озеро, де у кригу навічно вмерзли зрадники рідних і батьківщини. Пройшовши через чистилище, поет у супроводі Беатріче вирушає у подорож райськими сферами.

Тут Данте зустрічає апостола Петра, Якова, Іоанна. Беатріче, його провідниця і наставниця, пропонує випробувати його “з легких і важких питань”. Демонструючи ерудицію, Данте показує обізнаність не лише з Біблією, а й з “людськими науками” – фізикою, філософією. Він, як і інші філософи Гуманісти, переконаний, що існують різні шляхи до пізнання істини, і людина не повинна нехтувати жодним: Вірю в одного предвічного Бога,

Що, сам недвижний, рушає все небо Любов’ю й тугою. На се я маю,

Не тільки докази фізичні та Метафізичні, але й саму правду, Яка з отсього місця полилася Через Мойсея, псалми та пророків, І Євангеліє, і через вас, Що духом божеським огріті, написали.

На сторінках поеми імена Христа, праведників і святих зустрічаються поряд з іменами Горація, Сенеки, Ювенала, персонажами грецької і римської міфології. Це характерне для гуманізму поєднання “Христа з Цицероном” свідчить, що Данте не властиві фанатизм, замкненість, обмеженість, що він черпає багатства з усієї скарбниці духовної культури. Рай, за уявленням християн, – місце, де панує справедливість і вічне блаженство.

Вони вірять, що рай створений лише для них. Але Данте розуміє, що праведники були й до Христа, існують і поза його релігією, і він поміщає до раю всіх, хто заслуговує на винагороду, порушуючи тим самим канонічні уявлення. Перед тим, як піднятися в небо, Беатріче дає Данте можливість востаннє глянути на грішну землю, де панує зло, породжене пожадливістю, під якою поет розуміє владу матеріальних інтересів.

Та Данте переконаний, що світ іде не до загибелі, а до розвою, що за зимою настане весна, що за квіткою визріє плід, що добро переможе. Як бачимо, вся поема, і особливо частина “Пекло”, пройнята духом палкої політичної боротьби, народженої новою епохою. З найбільшим презирством зображує поет нерішучих, але бажаючих в житті боротися на чиємусь боці. Ці душі кидаються юрбою в передпокій пекла, не допущені ні в рай, ні в пекло, оскільки поруч з ними грішники могли б загордитись. “Вони не варті слів: поглянь – і мимо!” – говорить про них Вергілій.

Образ рідного міста Флоренції, долі, люди, звичаї, події суспільного життя постійно оживають перед Данте в картинах загробного світу. Гостро виражені в усій поемі симпатії і антипатії автора. Для імператора Генріха заготовлений трон в раю, в пеклі чекають заклятого політичного ворога Данте – папу Боніфація.

Данте виступає з гострою критикою офіційної католицької церкви.


Пошук сенсу буття за “Божественною комедією’ Данте