“Народні оповідання” української письменниці Марка Вовчка стали визначним явищем літератури XIX століття. Недарма їх так високо оцінив великий український поет Тарас Григорович Шевченко, який навіть називав молоду письменницю своєю донею. А повість “Інститутка”, включена до цього циклу, мабуть, є найкращим твором Марка Вовчка.
Можна сказати, що “Інститутка” – це перша в українській літературі соціальна повість, реалістичний твір про взаємини панства й кріпаків.
У центрі розповіді – дві жіночі постаті: дівчина-кріпачка
Вдача в Устини весела й життєрадісна. “Я весела”, – каже вона сама про себе.
Життя
Уже саме це слово – “інститутка” – дає право думати, що панночка – освічена людина. В Інституті благородних дівиць, де вона навчалася, вихованок навчали всьому, що потрібне для “світського життя”: розмовляти французькою, співати, танцювати, володіти музичними інструментами, поводитися в суспільстві. Та, мабуть, не вчили тому, що ті, хто в силу свого суспільного стану залежить від панів, такі ж люди, як і саме панство.
Інститутка спочатку справила на Устину сильне враження своєю красою: “І що ж то за хороша з лиця була! Здається, і не змалювати такої краси!” Проте краса панночки виявилася лише зовнішньою ознакою, а душа в неї була далека від прекрасного.
З самого початку, як тільки приїхала, панночка ніяковіла, знущаючись над дівчатами-кріпачками. Але досить швидко перестала соромитися й дала волю своєму егоїстичному характеру – “охижіла”, як зазначає авторка/Особливо діставалося Устині, яку панночка обрала собі за покоївку: “Вона мене і щипає, і штрикає, і гребінцем мене скородить, і шпильками коле, і водою зливає… ” Кріпачки для панночки – не люди, а власність, з якою можна поводитися будь-яким чином.
Устина ж усім бажає добра й щастя. Сирота з самого раннього дитинства, вона дуже прихильно ставиться до оточуючих, усією душею горнеться до старої бабусі-кріпачки. Тому Устину й люблять дівчата-подруги.
У своїх почуттях неписьменна Устина раз у раз виявляється людянішою, вищою за виховану й освічену панночку. Вона милується рідною природою, тягнеться до краси. Її перше кохання, на відміну від почуттів панночки до полкового лікаря, щире та чисте. Інститутка ж керується розрахунком. Одружившись, вона прибрала до рук ще й кріпаків свого чоловіка.
Варто звернути увагу на такий факт: зображуючи інститутку, Марко Вовчок протягом усієї повісті не змалювала жодної позитивної риси її характеру. Що ж стосується Устини, то читач, навпаки, при всьому бажанні не може знайти негативного в її мові чи поведінці. Устина – носій кращих людських рис і якостей, у той же час інститутка є уособленням усього негативного, що може тільки увібрати людина.
Марко Вовчок у своїй творчості показала себе справжнім психологом, зумівши створити яскраві образи, котрі справляють незабутнє враження.