ПОЛОЦЬКИЙ СИМЕОН (світське ім’я, по батькові та прізвище – Самійло Омелянович (за іншими даними Гаврилович) Петровський-Ситніанович; початок грудня 1629, Полоцьк – 14.09.1680, Москва) – письменник, проповідник, громадський і церковний діяч, педагог.
У 40 – 50-х роках XVII ст. навчався в Києво-Могилянській колегії та польській єзуїтській колегії м. Вільно. Війна Речі Посполитої з Московською державою, що почалася 1654 р., завадила С. Полоцькому довчитися. У червні 1655 р. після захоплення російськими військами Вільно він повертається в Полоцьк,
Організовує в Заіконоспаському монастирі латинську школу для службовців Приказу таємних справ і викладає в ній. Використовуючи досвід викладання, здобутий ним у Києво-Могилянській колегії, намагався наблизити російську освіту до передових західноєвропейських зразків. Був перекладачем при митрополиті
За дорученням Великого московського собору (1666 – 1667) написав богословський трактат “Жезл правління” (1667). З цього ж року став вихователем і вчителем царевича Олексія, а після його смерті – царевича Федора й царівни Софії. 1678 р. організував Верхню друкарню в Кремлі, не підлеглу церковній цензурі.
1680 р. брав участь у складанні проекту організації в Москві Слов’яно-греко-латинської академії.
Входження в чуже етнокультурне середовище не було для нього безболісним. Він постійно відчував себе самотнім “странным гіришельцем”, наштовхуючись на непривітне ставлення з боку різних кіл російського суспільства. Про це, зокрема, свідчить його епістолярна спадщина.
Літературний доробок Симеона Полоцького великий за обсягом і жанрово розмаїтий. Ще в період навчання в Києво – Могилянській колегії почав писати вірші польською, латинською та білорусько-українською мовами. Значна частина творів цього часу належить до схоластичної вченої поезії, в них широко представлена астролога – астрономічна, природознавча тематика. Писав поезії філософсько-богословського змісту. Але в центрі уваги автора знаходиться людина, питання її сутності, призначення та виховання.
Проповіді Симеона Полоцького видані в збірниках “Обід душевний” (1681) і “Вечеря душевна” (1683). Стиль проповідей позначається особливою насиченістю, розгорнутими метафорами, притчами й “прикладами”, що засвідчує дотримання теоретичних засад барокової проповіді, викладених у трактаті І. Галятовського “Ключ розуміння”.
Вірші Симеона Полоцького зібрані у двох рукописних збірниках – “Вертоград многоцвітний” (1678) і “Рифмологіон” (1678 – 1680). Перший із них – це своєрідна віршована енциклопедія XVII ст., що містить відомості з античної міфології, історії, натурфілософії, космології, теології, християнської символіки. Тут представлені різноманітні поетичні жанри: епітафії, молитви, епіграми, елегії, сатири, афоризми, байки, віршовані новели, що в сумі творять надзвичайно монолітну художню структуру, підпорядковану єдиному творчому задумові. “Вертоград” – один із найбільших віршованих творів XVII ст., що втілив різноманітні художні ідеї слов’янського літературного бароко в дусі шкільної поетико – риторичної традиції, що плекалася в Києво-Могилянській колегії. У цьому творі автор використав багатий досвід і досягнення європейської та вітчизняної поезії. Збірник “Рифмологіон” містить в основному панегірики й вітальні вірші цареві і його ближнім.
За задумом автора “Рифмологіон” повинен був показати майстерність поета, вміння створювати “поетичні штучки” – складні й незвичні за побудовою вірші. В панегіричній поезії відчуваються елементи барокової поетики: словесна пишність, барвистий стиль, риторичне оздоблення, зовнішня декоративність.
Віршовані панегірики московського періоду, незважаючи на підкреслену демонстрацію лояльності та відданості сильним світу цього, пройняті гуманістичним пафосом. Перу Симеона Полоцького належать також дві п’єси – “Комедія притчі про блудного сина” (1678) і трагедія “Про Навходоносора царя” (1673 – 1674). Релігійні мотиви “Комедії…” збагачені сюжетними колізіями авантюрно-романного типу, що зумовлювалося естетичними принципами придворного світського театру.
В основі трагедії “Про Навходоносора царя” – світська обробка популярного мартирологічного сюжету. У порівнянні з його першими спробами в драматургії (діалоги і декламації) ці п’єси свідчать про все більшу секуляризацію, автономізацію цього роду літератури, дедалі більше ускладнення драматичного сюжету. Наслідуючи приклад польського поета Я. Кохановського, С. Полоцький переказав віршами Псалтир (“Псалтир рифмотворна”, 1680), до якого було додано віршований “Місяцеслів” з поетичним описанням пір року.
Наприкінці XVІI ст. “Псалтир” був покладений на музику російським композитором дяком Титовим.
Твори С. Полоцького московського періоду написані книжно-слов’янською мовою, з якої вилучені найбільш архаїчні, віджилі елементи. Багатогранна творчість письменника справила великий вплив на українську, російську і білоруську літератури XVII – першої половини XVIII ст. Він по праву вважається засновником російського силабічного віршоскладання та основоположником російської драматургії. Його творчість створила необхідні передумови для становлення російського класицизму. Доробок С. Полоцького засвідчує нерозривний зв’язок з духовно-культурним життям України, традиціями української словесності, які він плідно розвивав і збагачував.
Тому й досі звучать актуально слова М. Возняка: “Він був родом білорус і належить до білоруської й московської літератури, але й історик української літератури мусить згадати про нього як про представника київської освіти на Московщині”.
Літ.: Білецький О. І. Симеон Полоцький та українське письменство XVII віку // Білецький О. І. Зібр. праць: У 5 т. К., 1965. Т. 1; Робинсон Л. Н. Зарождение концепции авторского стиля в украинской и русской літературах конца XVІ – начала XVII в. // Русская литература на рубеже двух эпох (XVII – начало XVIII в.). М., 1971; Былинин В. К. К проблеме позтики славянского барокко “Вертоград многоцветный” Симеона Полоцкого // Сов. славяноведение. 1982. № 1.
С. Денисюк
(2 votes, average: 3.50 out of 5)