“… Поки ти живеш, вкраїнська мово, і я живу, і мій народ святий” (за поезією І. Малковича “Свічечка букви “ї”)

Якого ж ми будемо племені-роду,

Якщо буде в устах наша мова згасать?

Чи будемо з вами тоді ми народом,

Як стихне вона в голосах?

А. Демиденко

Справжнім подарунком долі стало для мене перше знайомство з творчістю сучасного українського поета Івана Малковича. Перш за все мене зацікавила особистість самого митця – селянина за походженням, музиканта і мовознавця за фахом і поета за покликанням. Тільки небайдужа, енергійна, закохана у рідну землю людина могла у скрутний для країни час заснувати українське видавництво, аби піднести

гідність рідного слова, показати маленьким українцям красу нашої мови і навчити цінувати її як найбільшу коштовність великого народу.

Саме цій темі присвятив І. Малкович поезію “Свічечка букви “ї”. Вірш оригінальний за формою (його написано верлібром) і за змістом. Поет звертається до дитини, маючи на увазі всіх маленьких українців – майбутнє нашої країни, із закликом берегти рідну мову.

Автор навмисне не став говорити про її давню історію, милозвучність і багатство – він лише просить маля “захищати своїми долоньками крихітну свічечку букви “ї” та “оберігати місячний серпик букви

“Є”. Звичайно, ці букви – то неповторна, “фірмова” ознака нашої мови. Поетові вони здаються “свічечкою” і “місячним серпиком”, тобто маленьким, але яскравим світлом, що має освітити шлях у майбутнє цілому народові.

Глибоко хвилює І. Малковича доля української мови, яку називають у світі “солов’їною”. Це гарно, що люди помічають її красу, із захопленням відзначають її органічність, але погано, на думку автора, те,

Що колись

Можуть настати і такі часи

Коли нашої мови

Не буде пам’ятати

Навіть найменший

Соловейко.

В останніх рядках міститься ідея цієї поезії: не можна любити рідну мову лише “на словах”, сподіваючись, що вона і надалі прокладатиме собі дорогу, як сотні років до нас. Від кожного сьогодні залежить, якою отримають українську мову наші нащадки і чи отримають взагалі. Надмірний вплив інших мов, нешанобливе ставлення українців до рідного слова – ось що загрожує існуванню нашої “солов’їної”, “калинової”, “джерельної”, духмяної, ніжної, мелодійної…

Тож давайте ми, молодь, зробимо все можливе, щоб зберегти і прикрасити нашу національну гордість, нашу святиню. Давайте крізь усе життя пронесемо мудрість цих рядків:

Рідне слово… Ні, вітер огуди

Не затулить нам злякано рот.

Ми без нього так собі – люди,

А із ним – український народ.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)


“… Поки ти живеш, вкраїнська мово, і я живу, і мій народ святий” (за поезією І. Малковича “Свічечка букви “ї”)