Особливість лірики Б.-І. Антонича полягає в тому, що він не лише оспівує красу і велич природи. Він, як і його ліричний герой, не відділяє себе від природи. Він є учасником усього, що відбувається у природі:
Росте Антонич, і росте трава,
І зеленіють кучеряві вільхи.
Цікаві порівняння, які ніби народжуються талантом автора. Тут і скляний дзбан (глечик) неба, і зорі-кулі в рушниці неба, і зозуля, яка розкльовує місяць. Іноді це просто заворожує. Читаємо поетичний твір, і раптом погоджуємося з несподіваними порівняннями. Як це поетові спадають
Глянеш на темні плями на повному місяці – і, мимоволі ніби сам бачиш, що, можливо, це його зозуля подзьобала… Мабуть, Антонич був щасливою людиною, бо так почувати себе в тісній єдності з матінкою-природою може лише по-справжньому щаслива людина.
Саме від повноти щастя Антонич постає у своїх віршах романтиком і життєлюбом:
Запрягши сонце до теліги,
Назустріч виїду весні. Окриленим, хрещатим снігом
Співають в квітні юні дні.
Вже сама назва цього вірша –
Нічого непоміченого автором не залишається в навколишній природі. Тут і ластівки, що стрімко літають, ніби розписують небо своїми хвостами-стрілами. Тут і діти, які ростуть швидко, як кущ малини.
Тут так багато тонких спостережень, що мимоволі починаєш дивитися на навколишній світ по-новому.
Кожен вірш Антонича – неповторний. Здається, що немає меж його образності:
Ріка зміяста з дном співучим,
Хвилясто хльостають вітри,
І день ховає місяць в кручу,
Мов у кишеню гріш старий.
Прочитаєш такі рядки, і хочеться мерщій на природу, на власні очі побачити все, про що пише автор. Заодно перевірити себе, чи здатен ти на подібні порівняння. Навряд чи здатен.
А от спробувати стати гармонійною і щасливою людиною зможе кожен. Варто лише захотіти.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)