“Лісова пісня” – один із найпоетичніших творів у світовій літературі. Здається, всю свою ніжність, все багатство прекрасної душі, любов до рідного краю та його людей перелила Леся Українка у безсмертні рядки. В останній рік життя письменниця згадала дитинство, волинські ліси. З туги за ними й народилася драма-феєрія, що досі чарує і хвилює шанувальників Лесі Українки.
Серед численних персонажів, казкових і земних, центральне місце, безумовно, належить Мавці – лісовій істоті, наділеній щедрим серцем і багатою душею. Цей образ –
Уже з першої зустрічі головна героїня вражає щирістю, безпосередністю і ніжністю. Вона є часткою природи. Береза – її сестра, верба, “суха, старенька, – то матуся”.
Всім лісовим істотам Мавка готова допомагати, навіть якщо треба буде пожертвувати собою. Саме так вона рятувала красу Польової Русалки – ціною власної крові. Але найповніше Мавка розкривається у стосунках з Лукашем. Покохавши його, лісова дівчина виявляє такі душевні властивості, які не часто зустрінеш
Її кохання – це гаряче бажання підтримати і зростити “цвіт його душі”, тобто усе найкраще, що було в ньому: поетичну натуру, доброту, ніжність, чесність. Заради коханого Мавка ризикує життям, відмовляється від того, до чого звикла, що є її сутністю: вона готова стати “служебкою”, “зарібницею”, поміняти вільний дух на “хатній рабський”. Не оцінивши Мавчиної жертви, Лукаш зраджує її.
А що вона? Жодної краплі ненависті, образи, злості! Навпаки, вона рятує хлопця від помсти Лісовика, повертає йому людську подобу.
Вона жаліє його і вірить, що колись він сам “до себе дорівняється”, тобто збереже свій талант і душевну красу. Героїня “Лісової пісні” стверджує справжнє чисте почуття, суть якого не в тому, щоб мати якусь користь, а в тому, щоб всю себе віддати заради нього, єдиного, заради його щастя. Мавка, безумовно, заслуговує найвищих характеристик. Красива й ніжна, щира й чесна, віддана і людяна – який прекрасний ідеал являє собою героїня Лесі Українки! Якби ж то вона стала взірцем для сучасників, щоб саме така дівчина користувалася любов’ю і повагою.
Тоді б, напевне, у нашому житті панували б висока духовність, гуманістичні ідеали, світло і добро.