Естетичні принципи і художні досягненя “парнасців”, їх вплив на всесвітню і українську поезію. Парнас – це гора в Греції, де, за еллінськими міфами, мешкали музт на чолі з богом поезії та сонця Аполлоном. Слово Парнас вживається як символ мистецтва (поезії зокрема), як найвищий рівень художньої досконалості. “Парнас” (Рагназе) – така назва закріпилась за групою французьких поетів після виходу збірки “Сучасний Парнас” (1866; Створити світ безстрасної поезії, прекрасних форм і вишуканої поетичної мови – таким було прагнення
Ця ідея “мистецтва для мистецтва” зіграла вирішальну роль і в становленні “парнасців”.
Збірник “Античних віршів” (1852) Ш. Леконта де Ліля став для груп програмним. Пластичність образів, колоритність і вишуканість ритмів рим, характерні для віршів Леконта де Ліля, були сприйняті багатьма я маніфест нової поезії. В головне ядро “Парнасу” ввійшли поети Т. д Банвіль (1823-1891), А. Лемуан (1822-1907), А. Глатіньї (1839-1873),
Органом парнасців в 1860 р. став журнал “Фантастичний огляд”.Його випускав поет К. Мендес, керували ним Леконт де Ліль і Банвілі деякий час до редакційної роботи був залучений Бодлер. Програма журналу виявилась досить широкою для участі в ньому літераторів романтичного та реалістичного напрямів. Журнал проіснував рік.
Місцем для зустрічі парнасців став також салон дружини поета і видавця Л. К. Д. Рікара, що публікував у своєму журналі “Огляд морального, літературного, наукового і художнього прогресу” (1863-1864) вірші учасників групи. Але Рікар прагнув відстоювати свободу поетичних поглядів, і цезура заборонила це видання.
Отже, головним для парнасців став культ форми і вишуканість мовних засобів. Всього в збірнику брало участь 37 поетів. “Душею” групи залишились Мендес і Рікар. Видавництво “Сучасного Парнасу” мало успіх, викликало суперечки, а разом з тим критику, памфлети і пародії, а все ж таки ідейні протиріччя між членами групи, загострен’ подіями напередодні Паризької Комуни (1871), сприяли її розпаду.
Прагнення Банвшя закріпити формальні досягнення парнасців в “Маленькому трактаті про французьку поезію” (1872), ні участь багатьох парнасців в журналі 70-х років не змогли зупинити розпаду групи. І 1876 році виходить остання збірка “Сучасного Парнасу”, але по суті це була вже просто антологія сучасної французької поезії.
Група “Парнас” не залишилася непоміченою ні у французькій, ні у всесвітній поезії. В рядах парнасців були відомі в майбутньому символи П. Верлен, С. Малларме, тут почав молодий А. Франс. Парнасц подарували світові відточеність поетичних форм, вишуканість поетичних засобів, збагатили мову, відшліфували ритми і рими.
На початку XX століття досягнення парнасців сприйме і розвине талановита плеяда українськимх поетів, що назвуть себе неокласиками.