Поема “Паноптикум” (1943)-перехідний добуток від трагічних збірників до віршів про боротьбу, про опір. “У четверте літо нашого Апокаліпсиса на обрії світло виникло” – залишається за жахливий час, коли панувала ніч, а поранене серце поета викидало скарги й плачі. Ще панують кати, але з образа раніше безроздільної, нерозчленованої нічної тьми тепер виділилися конкретні лики ворогів. Вороги стали експонатами Паноптикуму, музею, де виставлені для огляду воскові зображення потворних унікумів – ворог скоріше смішний, чим страшний.
Поруч із іронічною інтонацією, з карикатурними образами – у поемі ритми могутнього наступального пориву. Немов притискає до стіни всю погань грізна хода олександрійського вірша першої частини поеми, карбованих і різких двустиший вироку, возвещающего про приреченість жалюгідних примар, що виявляє гнів поета, гнів Франції (поема була видана підпільним видавництвом і підписана ім’ям “Франсуа Гнівний”). Ще сильніше фінал, сьома частина поеми. Знову міняється інтонація.
Особлива сила цієї частини в тім, що вона написана свідком, написана від імені людини, що бачить всі жахи й з болем, стримано, суворо розповідає – як літописець, що квапиться повідати про те, що довелось йому пережити,- про страждання Франции, що терзає катами. Але над всіма борошнами піднімаються слова: “Я славлю Францію мою”. Вони повторюються наполегливо, як клятва, як акт мужності, акт злиття поета сотчизной.
Героїчний опір відбив збірник створених в 1943- 1944 роках віршів “Французька зоря”. Збірник проникнуть духом підпілля, у якому створювалося й поширювався цей добуток. Гнів – основний мотив усього збірника, як і поеми “Паноптикум”.
Але вже не тільки гнів. Розпрямляється, встає на весь зріст людин у вірші “Прелюдія до французької зорі”, що відкриває збірник. У цьому поетичному введенні – Теми попередніх поетичних творів Арагону. Тут, як у перших збірниках, “людина ображений, обманутий, скорботний, втомлений”.
Але отут тріумфує нова тема: “велика сила народу тепер – немов потужний потік”. Цей потік захоплює поета
Поет, ліричний герой віршів,- активний учасник зображуваних подій, трибун, що піднімає народ на боротьбу. Арагон пише “Романс про сорок тисяч”, “Пісню франтирера”, “Французьку пісню”, “Французький марш”, “Пісню Страсбургского університету”, “Славу” і ін. Виникає образ розгніваної, що піднімається на боротьбу Франції, її відважного народу. У збірнику “Французька зоря” рідше, ніж у колишніх збірниках, зустрічаються історичні екскурси.
Але й саме звертання до минулого тепер свідчить про зміну настроїв, про поглиблення реалізму: це минуле насамперед – славна революційна традиція французького народу. Неодноразово виникає тема революції XVIII століття, мотив “Марсельєзи”. Арагон нагадує про Вальми й інші події, саме згадування про які повинне викликати у французів почуття гордості й мужності. Уже не тільки герої з минулого відтворяться Арагоном – у його поезії виникає образ сучасного героя-патріота
(2 votes, average: 4.00 out of 5)