Поема Івана Котляревського “Енеїда” – справжня енциклопедія народного життя

У літературі кожної країни є твори, без яких важко уявити собі життя народу. Одним із таких творів, безумовно, є поема Івана Петровича Котляревського “Енеїда”. Узявши за основу класичну поему давньоримського поета Вергілія, Котляревський розповів про пригоди славного Енея зовсім по-новому, так, немов усі ці події відбувалися з українськими козаками.

Написана справді народною мовою, поема є енциклопедією народного життя, невичерпним джерелом мудрості та веселого сміху. Створена поема у травестійно-бурлескному жанрі, тобто такому,

який передбачує творче перероблення відомого запозиченого сюжету та створення на його основі нових яскравих образів.

Уже найперші рядки поеми розкривають уважному читачеві творчий задум автора: розповісти, спираючись на класичний твір, про життя українців.

“Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак… ” Така характеристика вже з самого початку налаштовує читача на певний лад. Він ще не знає, наскільки точно автором буде переданий класичний сюжет, але розуміє одне: нудно не буде. Треба зазначити, що Котляревський – не перший, хто вдався до травестування римського оригіналу.

Але якщо його

попередники намагалися пародіювати образи, драматичні колізії класичної епопеї, то український поет і драматург намагався перелицювати оригінальний латинський текст у підкреслено зниженій патетичній тональності. Його троянці – “ватага розбишак”, “обсмалені, як гиря, ланці”. Греки не просто розбили Трою, а – “зробили з неї скирту гною”, уже нагадують козаків-запорожців. Іронічне зображення “троянсько-козацького” війська зовсім не має на меті принизити героїв, навпаки, вони завзяті, хоробрі, наполегливі й мужні.

Майже всі персонажі поеми, у тому числі й боги, вбрані в український одяг, їдять українські страви та віддають перевагу українським напоям. Приїхавши у Карфаген, у гостях у Дідони Еней вбирається в одяг покійного карфагенського царя: “Штани і пару чобіток, Сорочку і каптан з китайки, І шапку, пояс з каламайки, І чорний шовковий платок”. І страви на столі теж були знайомі українському читачеві: “Свинячу голову до хріну І локшину на переміну, Потім з підлевою індик; На закуску куліш і кашу, Лемішку, зубци, путрю, квашу І з маком медовий шулик”. Навіть сам верховний бог Зевес “кружав сивуху І оселедцем заїдав”.

А богині на Олімпі, буває, поводяться, наче базарні перекупки: “Венера лайки не стерпіла, Юнону стала кобенить; І перепалка закипіла, Одна другу хотіла бить. Богині в гніві также баби І также на утори слабі, 3 досади часом і брехнуть, І, як перекупки, горланять, Одна другу безчестять, ганять І рід ввесь з потрухом кленуть”.

Котляревський дуже достовірно наводить звичаї українського народу, зображує побут різних верств населення, а також повір’я, одяг, прикмети, народні гуляння і навіть українські страви. Наприклад, з опису пекла можна багато дізнатися про склад тогочасного українського суспільства: “Там всі невірні і христьяне, Були пани і мужики, Була тут шляхта і мішане, І молоді, і старики; Були багаті і убогі, Прямі були і кривоногі, Були видющі і сліпі, Були і штатські, і воєнні, Були і панські, і казенні, Були миряни і попи… ” А Кумська Сивілла, розповідаючи про себе, приводить своєрідне датування, пов’язане з тими чи іншими епізодами української історії: “при Шведчині я дівувала”, а “татарва як набігала, то я вже замужем була”.

У поемі широко представлений і народний фольклор. Троянці “Кугикали все пісеньок: Козацьких, гарних, запорозьких… “, “Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ”. А під час гулянь грала музика. От і читаємо ми про бандуру, дудку, сопілку, інші народні музичні інструменти. Не обминув Котляревський і народні казки.

Так, уже згадувана Сивілла – типова Баба Яга зі слов’янського фольклору; прибувши на латинську землю, троянці дарують царю Латину і його рідним скатертину-самобранку, килим – самоліт і чоботи-скороходи.

Окремої уваги заслуговує мова поеми. У ній органічно поєднуються прислів’я та приказки (“і все на ус собі мотала”, “хто чим багат, то тим і рад”), влучні крилаті вислови (“бісиків пускать”, “кричав, як в марті кіт”). Та й самого Енея автор неодноразово називає суто по-українському – Анхізенко.

Багато в поемі чисто мовних засобів – порівнянь (боги “із неба виткнули носи, … як жаби літом, із роси”; “Зевес моргнув, як кріль усами, Олімп, мов листик, затрусивсь”), епітетів (“чортові сороки”, “прокляті вітри” і т. ін.) Комізм твору посилюється й таким засобом, як бурсацька “тарабарщина” чудернацька “вивернута” мова шляхом неприродного поєднання різних складових частин, окремих слів (“Борщів як три не поденькуєш, на моторошні засердчить”).

“Енеїда” – перший друкований твір нової української літератури. Самим своїм існуванням вона показала невичерпність створення літературних зразків рідною мовою. Котляревський майстерно змалював життя українського народу, що робить його поему справжньою енциклопедією українознавства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Поема Івана Котляревського “Енеїда” – справжня енциклопедія народного життя