“Подорожі Гулливера” як сатиричний і філософський добуток

Особливий характер творчості С., його похмурі памфлети, роман “Подорож Гулливера”, вся його страшна, що часом доводить до жаху сатира – свідчення аж ніяк не тільки своєрідності його особистості і його таланта, але й властивим многим його сучасникам настроїв, свідчення розчарувань кращих і честнейших людей Англії в результаті бурж революції 17в, розчарування, що приводило іноді до розпачу й невір’я в який-небудь соціальний прогрес взагалі. Свифт по перевазі письменник політичний. Тільки недуги суспільства у всій їхній сукупності

– безглуздий інститути, забобони, жорстокість гнобителів, гніт всіх фарбувань – соц, религ, нац – переслідують його. Мабуть, він не вірить у кінцеве торжество справедливості, але не складає зброї

“Подорожі Гулливера”: Герой зробив 4 путеше-я в незвичайні країни. Оповідання про їх ведеться у формі ділового й скупого звіту мандрівника. “Англія з надлишком постачена книгами подорожей”, – гарчить Гулливер, незадоволений тим, що автори таких книг, розповідаючи про всякі небилиці, прагнуть тільки розважити читачів, “тим часом головна мета мандрівника – просвіщати людей і робити їх кращими, удосконалювати

їхні розуми як дурними, так і гарними прикладами того, що вони передають відносно чужих країн”. Тут ключ до книги Свифта: він хоче “удосконалювати розуми”, а тому шукає в його фантазіях філософ підтекст. Скромні й скупі записи Гулливера, хірурга, корабельного лікаря, рядового англійця нетитулованої й небагатої людини, витримані в самих невибагливих вираженнях, містять у собі у своєрідному іносказанні приголомшливу сатиру на всі сформовані й форми, що існували, людського гуртожитку й зрештою на все людство, що не зуміло побудувати общест відносини на розумні початках

Сучасник Свифта Дефо показав романтикові первооткритий, поезію освоєння європейцями нових земель. Свифт розкрив прозу цього освоєння, жорстоку реальність речей. Свифт звертався до всіх людей миру, і головним чином до так званим цивилизац народів, із самими жорстокими обвинуваченнями. Нещадний у своїх нападках. Його називали мізантропом, людиноненависником, його сатирові – злісної.

Він показав себе рішучим противникрм завойовницьких війн, виступаючи від імені республіки гуманістів. Король велетнів, а за ним коштує сам Свифт, жахнувся, коли Гулливер розповів йому про новітні винаходи військової техніки

Невибагливий, покладливий, терплячий Гулливер, як і належало бути англійцеві, вихованому в дусі підлесливості перед сильними миру цього( іронія Свифта), все-таки знайшов у собі сили й сміливість відмовитися служити справі поневолення й гноблення народу. Весь текст свідчить про те, що він взагалі був проти всяких королів. Коштує тільки йому торкнутися цієї Теми, як весь його сарказм назовні.

Він знущається з людей, над їхнім низькопоклонством перед монархами, над їхньою пристрастю зводити своїх королів у сферу космічних гіпербол. Крихітного короля ліліпутів подані величаю могутнім імператором, відрадою й жахом всесвіту. Гулливер, вихований у дусі підлесливості перед королями, зберігає цей страх і в країні ліліпутів.

Народ, подібно Гулливеру, при всіх гігантських своїх розмірах і силі, із трепетом простираються перед ним, добровільно віддаючись у рабство. Усвідомлюючи це, Гулливер проте дозволив прикувати себе ланцюгами до стіни. Іронія автора ясна

Презирство Свифта до королів виражається всім ладом його оповідання, всіма жартами й глузуваннями (спосіб гасіння пожежі в королівському палаці – “простим сечовипусканням” Гулливера й т. д.)

В іншій країні, де довелося побувати Гулливеру, він по місцевому звичаї звернувся до короля із проханням “призначити день і годину, коли він милостиво соизволит удостоїти його честі лизати пил у підніжжя його трону”.

У першій книзі(“Подорож у Лилипутию “) іронія в тім уже, що народ, у всьому схожий на ін народи, з якостями, властивими всім народам, з тими ж суспільств інститутами, чтои у всіх людей, – народ цей – ліліпути. Тому всі домагання, всі установи, весь уклад – ліліпутський, тобто до смішного крихітний і жалюгідний. У другій книзі, де Гулливер показаний серед велетнів, крихітн і жалюгідним виглядає він сам.

Він бореться з мухами, його лякає жаба. “Поняття великого й малого суть поняття відносні” – філософствує автор. Але не заради цієї сентенції почав він своє сатарич оповідання, а з метою позбавити весь рід человеч від дурних домагань на якісь привілеї одних людей перед іншими, на якісь особливими права й переваги

Свифт із таким же презирством ставиться й до знаті, як і до королів. Він сміється над порожньою й дурною боротьбою партій(низкокаблучники й висококаблучники, за яких проглядаються торуй і віги), порожньою й дурною сварою тупоконечников і остроконечников, що влекет кровопролиття(натяк на религ війни). Сміється над порожніми й дурними обрядами. …….уржуазия Англії хвастається й хвастається дотепер своїми парламентськими волями й законністю. Свифт уже 250 років тому викрив ці мнимі волі.

Запальність Свифта пояснюється його невдоволенням тим, що вченими, зайнятими й захоплені чисто науковими проблемами, не бачили більше важливих соц проблем. Філософи свої политич твору присвячували виправданню існуючого порядку речей, учені не піклувалися, яке застосування знайдуть наукові відкриття

У книзі Свифта різко розмежовані 2 полюси – полож і отриц. До першого ставляться гуингнми(коня), до другого – иеху(звироднілі люди). Иеху – огидне плем’я брудних і злісних істот, що живуть у країні коней. Історичні прогнози автора безнадійні. Людство деградує.

Причини цього – “загальні хвороби людства”: внутр звади суспільства, війни між народами. Гуингнми(коня) навпроти не знали війн, у них немає королів, немає слів, обознач неправда й обман

Свифт не розділяв віри в розум. Алегоричний зміст притчі про коней ясний – письменник кличе до опрощення, до повернення в лоно природи, до відмови від цивілізації

Свифт – майстер іронічного оповідання. Усе в його книзі пронизано іронією. Якщо він говорить “найбільший, всемогутній”, значить справу йде про незначн і неспроможному, якщо згадується милосердя, то мається на увазі жорстокість, якщо мудрість, те яка-небудь безглуздість


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)


“Подорожі Гулливера” як сатиричний і філософський добуток