Подорож четверта, або про те, як Трурль, заради врятування королевича Пантарктика від мук кохання, застосував жінотрон і як потім довелося вдатись до дітомета – Станіслав Лем

Станіслав Лем

Подорож четверта, або про те, як Трурль, заради врятування королевича Пантарктика від мук кохання, застосував жінотрон і як потім довелося вдатись до дітомета

Станіслав Лем

Кіберіада

Київ, Дніпро, 1990

© Український переклад, Ю. Попсуєнко, 1990. Перекладено за виданням: Stanistaw Lem, Cyberiada, Krakow, 1972.

Одного дня, вдосвіта, коли Трурля зморив глибокий сон, у двері його оселі загрюкали з такою силою, ніби якийсь прибулець хотів їх висадити одним ударом разом із завісами. Коли Трурль, ледве прочумавшись, відсунув засув, то побачив

на тлі посірілого неба величезний корабель, що скидався на велетенську головку цукру або летючу піраміду. З середини цього велета, що сів навпроти Трурлевих вікон, довгою вервечкою сходив по широкому помосту караван нав’ючених мішками мальблюдів, а повбирані в бурнуси й пофарбовані в чорне роботи складали паки перед ганком так швидко, що за кілька хвилин Трурль, який не міг утямити, що все це має означати, опинився ніби в напівкруглому окопі, за стіною пузатих, натоптаних клумаків, кількість яких невпинно зростала.

Залишився тільки вузенький прохід, по якому йшов велетенський електрицар із зореподібними

очима, із хвацько закрученими вгору радіолокаційними антенами, у внизаному коштовним камінням плащі. Цей електрицар, закинувши плащ за спину, підняв броньованого капелюха й гучним, хоч і м’яким, мов оксамит, голосом запитав:

– Я маю честь говорити з високородним конструктором вельмишановним паном Трурлем?

– Так, це я… прошу заходьте, даруйте, що не прибрано… я не знав… тобто – спав…- белькотів украй збентежений Трурль, запинаючи на собі одежину, бо зауважив, що на ньому тільки нічна сорочка, і то така, що давно вже скучила за ночвами.

Проте елегантний елетрицар, здавалося, не помічав вад Трурлевого туалету. Він іще раз підняв свого капелюха, що дзеленькнув гойднувшись над його склепінчастою головою, і граційно вступив до помешкання.

Трурль попросив зачекати хвилиночку, сяк-так одягся і, перескакуючи через дві сходинки, за мить уже повернувся з антресолей. Надворі тим часом розвиднілось, а незабаром визирнуло сонце, осяявши білі тюрбани по чорних роботах, які, сумно й тужливо виводячи давню невільницьку пісню “Де ж ти бував…” і т. д.,- в чотири ряди оточили господу й корабель-піраміду. Трурль зауважив це, визирнувши у вікно, коли сідав навпроти гостя, що глянув на нього діамантово-осяйно, а тоді озвався такими словами:

– Планета, з якої я прибув, вельмишановний конструкторе, переживає сьогодні розквіт середньовіччя. Отже, прошу Вашу милість вибачити мені, що я своїм невчасним приземленням збентежив вас, ласкаво прошу зрозуміти: на борту корабля ми ніяк не могли передбачити, що той пункт планети Вашої милості, де стоїть оця чесна садиба, тримає іще у своїй владі ніч і не дає доступу сонячному промінню.

Тут він відкашлявся, ніби хтось ненароком на гуслях бренькнув, і провадив далі:

– Мене послав спеціально до Вашої милості мій пан і володар Його Королівська Величність Протрудин Астерійський, удільний володар об’єднаних планет Йоніту та Еприту, спадковий монарх Анервії, цар Моноції, Біпроксії і Трифіліди, великий князь Барномальвірський, Еборцидський, Кляпунжанський і Траганторонський, граф Евскальпії, Трансфіорії і Фортрансміни, кавалер Шури й Бури, барон Гризивепшицький, Трастовсякормондський і Вимитодотлавський, так само як і самодержавний володар Талії, Металії, Деталії і Такдалії. Посилає для того, щоб я від його милостивого імені попросив Вашу вельможність прибути до нашої країни, як палко очікуваного королевичового зцілителя, що один у всьому світі може визволити нас від жалоби-невподоби, викликаного нещасливою закоханістю його королівської високості наступника трону Пантарктика.

– Але ж я не…- почав був Трурль, проте вельможа, промовистим жестом показавши, що він ще не скінчив, повів далі тим самим голосом, у якому бриніла сталь.

– За те, що ви прихильно поставитеся до наших благань, прибудете до нас і допоможете позбутися національного лиха, яке завдає шкоди державним інтересам, Королівська Величність Протрудин обіцяє, запевняє і моїми вустами присягається в тому, що обдарує Вашу Конструктивність такою ласкою, якою, Ваша Достойність, будете ситі до кінця днів своїх. А зокрема наперед, чи, як у вас кажуть, авансом надає вам титул,- тут магнат устав, добув з піхов шпагу й далі вже говорив, за кожним словом ударяючи нею Трурля, що в того аж плечі двигтіли,- Титулярного й Удільного Князя Мурвідраупії, Відвороти, Огидори й Вассоли, спадкового графа Трунду й Морігунду, восьмиберлового електора Бразелупи, Кондолонди й Траталаксії, а також маркіза Гунду й Лунду, надзвичайного губернатора Флуксії та Пруксії, а також капітулярного генерала ордену Бездицьких мендитів і Великого Роздавача Милостині князівств Питу, Миту й Тамтадриту разом із надзвичайним правом на салют із двадцяти однієї гармати під час ранкового пробудження й відходу до сну, пообідньою фанфарою, Важким Мікромініатюрним Хрестом, а також багаторядовою перпетуацією з чорного дерева, багатобічною – зі сланцю й багаторазовою – із золота. На доказ своєї прихильності мій король і володар посилає тобі оцей дріб’язок, яким я дозволив собі оточити твою господу.

Справді, мішки вже затулили денне світло, яке ледь пробивалося в кімнату. Вельможа скінчив говорити, але промовисто піднятої руки не опускав, певне, забувши про неї, аж нарешті Трурль промовив:

– Я дуже вдячний Його Королівській Величності Протрудинові, але кохання, знаєте, не мій фах. Зрештою…- додав він, спонукуваний поглядом вельможі, що тиснув на нього, як діамантова брила,- може, зволите розповісти, в чім річ…

Вельможа кивнув.

– Річ проста, добродію! Наступник трону закохався в Амарандину Церибернянську, єдину дочку володаря Араубрарії – сусідньої держави. Але наші країни роз’єднує дуже давня ворожнеча, і коли наш Милостивий володар після безнастанних благань королевича попросив у короля руки Амарандини, відповідь була категорично негативна.

Відтоді минув рік і шість днів, а королевич-наступник в’яне на очах, і ніяк не можна зробити так, щоб він отямився. Нема надії ні на кого, крім як на Вашу Ясність пресвітлу! – І гордий вельможа схилився, а Трурль кашлянув і, побачивши під вікнами шеренги вояків, заникуючись, промовив:

– Не уявляю собі, чим би я міг… та… коли вже король бажає… ну, тоді… я, зрозуміло…

– Отож-то! – радісно вигукнув вельможа і плеснув у долоні, аж забряжчало. Вмить дванадцятеро чорних, як ніч, кірасирів, гуркочучи панцерами, ввалилися до кімнати і, підхопивши Трурля, понесли його на корабель, що вистрелив двадцять один раз, підняв трапи і з розмаяним прапором величаво злетів у небесну височінь.

Під час подорожі вельможа, що, як виявилося, був Великим Коронним Підбляшим, розказав Трурлеві багато подробиць про романтичну й водночас драматичну історію кохання королевича. Отож одразу тільки-но прибув і проїхав по столиці, де йому було влаштовано урочисту зустріч з натовпами і прапорами, конструктор узявся до діла. Місцем роботи він обрав собі розкішний королівський парк. Храм Думання, що стояв у тому парку, він за три тижні перетворив на дивовижну конструкцію з металу, кабелів і спалахуючих екранів.

Це був, як він пояснив королеві, жонотрон – прилад, що застосовується і як тренажер, і як тотальний еротор із зворотним керуванням. Той, хто потрапляв до осердя апаратури, міг умить спізнати всі чари, принаду, вроду, нашіптування, поцілунки та пестощі чарівної статі усього Космосу. Жонотрон, що в нього Трурль переробив Храм Думання, мав вихідну потужність сорок мегаморів, причому ефективна продуктивність, що виявлялась у палких любощах, досягала дев’яноста шести відсотків, а випромінювання жаги, вимірюваної, як звичайно, кіломилями, налічувало їх шість на один поцілунок далекого керування.

Жонотрон був оснащений також зворотним поглиначем любовного шалу, каскадним стискообіймальним підсилювачем та автоматом “першого погляду”, оскільки Трурль пристав на думку доктора Афродонта, що створив теорію поля несподіваного закохування.

Ця досконала конструкція мала ще й різні допоміжні пристрої, а саме: швидкісну фліртівницю, редуктор залицянь, а також комплект пестівників і пестівниць. А зовні, в особливій скляній будці, виднілися величезні годинникові циферблати, які давали можливість докладно спостерігати за перебігом процесу лікування закоханих. Статистичні дані свідчили, що жонотрон давав тривалі позитивні наслідки в дев’яносто восьми випадках любовної суперфіксації із ста.

Отже, шанси на врятування королевича були величезні.

Сорок шанованих перів королівства протягом чотирьох годин поволі, але настійливо, вели й підштовхували королевича через парк до Храму Думання, поєднуючи рішучість дій з повагою до особи, бо королевич зовсім не хотів визволятися від мук кохання й щосили хвицався ногами та буцав своїх вірних підданих головою. Коли ж за допомогою численних пухових подушок королевича нарешті запхнули до середини й закрили за ним люки, Трурль, хвилюючись, увімкнув автомат, який почав незворушно відраховувати: “двадцять, дев’ятнадцять, вісімнадцять, сімнадцять… десять…” – аж поки виголосив рівним голосом: “Нуль! Старт!” – і ввімкнуті на всю мегаморну потужність синхроеротори накинулись на жертву так фатально спрямованих почуттів” Майже годину придивлявся Трурль до стрілок приладів, що тремтіли під найвищою еротичною напругою, але, на жаль, не показували істотних змін. В нього виник сумнів щодо дієвості лікування, але тепер уже нічого не можна було вдіяти – доводилося склавши руки терпляче дожидати кінця.

Трурль тільки стежив, щоб гагацілунки падали під належним кутом і без надмірного розпорошення та щоб фліртівниця та обіймальні пестівники мали належні оберти, а заразом і за тим, щоб густота силових ліній поля була в межах норми, бо ж ішлося не про те, щоб пацієнт “перезакохався” – змінивши об’єкт почуттів з Амарандини на машину, а щоб він зовсім розлюбив. Нарешті в урочистому мовчанні відчинили люк. Розгвинчено було великі болти, що герметично його затискували, і з напівтемної кабіни в хмарі найсолодших пахощів випав безживний королевич, разом із ним зім’яті троянди, що обсипалися від страхітливої концентрації жаги. Підбігли вірні слуги і, піднімаючи його безвладне тіло, почули, як самими блідими вустами королевич вимовив одне-однісіньке слово: “Амарандина”.

Трурль стримав прокльон, що мало не злетів з його вуст, бо зрозумів, що нічого не вийшло, оскільки божевільне почуття королевича виявилося дужчим над усі разом узяті гігамори та мегапестівники жонотрону. Та й вимірювач кохання, прикладений до чола непритомному королевичу, показав одразу сто і сім градусів, а потім скло тріснуло і, неспокійно тремтячи, немовби і її охопив жар розгарячілих почуттів, вилилася ртуть. Перша спроба не вдалася.

Похмурий, як ніч, повернувся Трурль до своїх апартаментів. Коли б хтось стежив за ним, то побачив би, як він, у пошуках засобів порятунку, снує від стіни до стіни.

Тим часом з парку долинув якийсь гамір. Це каменярі, що лагодили мур, повлазили з цікавості до жонотрону і хтозна-як запустили його. Довелося викликати пожежну охорону, бо вони вискакували з камери, аж димлячи від почуттів.

Тоді Трурль застосував інший агрегат, що складався з деліризатора й тривіальниці. Але одразу скажемо, що й та друга спроба теж зірвалася. Королевич не розлюбив Амарандини, навпаки, почуття його стало іще сильніше.

Трурль знову ходив хтозна-скільки кілометрів, снуючи по своїй кімнаті, до пізньої ночі читав фахові підручники, аж поки пожбурив їх у стіну, а наступного дня попросив Коронного Підбляшого влаштувати йому аудієнцію в короля. Допущений до Його Величності, Трурль почав:

– Ваша Королівська Величність, Милостивий Пане! Застосовані мною відкохувальні системи найпотужніші з можливих. Живим син Вашої Величності не дасться відкохатися,- це та істина, яку я мушу визнати.

Король, приголомшений цією звісткою, мовчав, а Трурль провадив далі:

– Звісно, я міг би ввести його в оману, зсинтезувавши Амарандину за доступними мені параметрами, та рано чи пізно королевич викриє підступ, коли довідається про долю справжньої цісарівни. Отож лишається один вихід: королевич має одружитися з цісарівною!

– Ба, чужинцю! В тім-то й річ, що цісар ніколи не віддасть її моєму синові!

– А якби він був переможений? Якби змушений був провадити переговори й, переможений, просити твоєї ласки?

– Ну, в такому разі – запевне, але хіба ти хочеш, щоб я кинув дві величезні держави у криваву війну з непевним кінцем тільки заради того, щоб домогтися для свого сина руки цісаревої доньки? Цього не буде!

– Я й не чекав іншої відповіді від Вашої Королівської Величності! – спокійно сказав Трурль.- Але ж війни бувають різні, та, яку я замислив, зовсім безкровна. Ми не будемо збройно нападати на цісареву державу. Жодного підданого не позбавимо життя, а якраз навпаки!

– Що це має означати? Що ти кажеш? – вигукнув здивований король.

В міру того, як Трурль нашіптував королеві у вухо свої хитрі вигадки, похмуре досі монархове обличчя поступово яснішало, і він нарешті вигукнув:

– Роби, що задумав, мій дорогий чужинцю, і хай тобі допоможе небо!

Другого ж дня королівські кузні й майстерні взялися виготовляти за Трурлевим кресленням надпотужні метальні установки зовсім невідомого призначення. Їх встановили на планеті, накривши маскувальними сітками, так що ніхто ні про що й не здогадувався. Водночас Трурль день і ніч сидів у королівській лабораторії кібергенетики, пильнуючи біля таємних казанів, у яких булькотіло загадкове вариво, і коли б якийсь шпигун спробував за ним стежити, то нічого б не довідався, хіба вряди-годи почув би, що в замкнених на чотири замки лабораторних залах чути квиління та побачив, як докторанти й асистенти гарячково бігають з паками пелюшок на руках.

Бомбардування почалося рівно через тиждень, опівночі. Вирихтувані старими гармашами жерла вишикувалися в ряд, націлились на цісареву державу – і вибухли не смерто-, а життєносним вибухом. Трурль стріляв… немовлятами; його дітометри засипали цісарство незліченними міріадами крикливих карапузів, які, швидко підростаючи, чіплялися і до кінних, і до піших.

Було їх стільки, що від попискування “мам!” і “ням-ням”, а також “пі-пі” і “а-а” двигтіло повітря й лопалися барабанні перетинки. Цей дитячий потоп був такий, що державна економіка опинилася під загрозою і перед усіма постав привид катастрофи, а з неба все падали й падали вгодовані й веселенькі малюки. Коли всі вони разом стріпували пелюшками, день ставав ніччю. Цісар змушений був просити ласки в Протрудина, і той обіцяв припинити бомбардування за тієї умови, що його син візьме за жінку цісарівну Амарандину, на що цісар хутенько погодився.

Тоді одразу ж позаклепували дітомети, для більшої певності Трурль розібрав свій жонотрон власноручно і у вбранні, що аж сяяло діамантами, з маршальським берлом у руці був за старшого боярина на бучному весіллі. Потім він навантажив на ракету подарунки, дипломи й грамоти, а також відзнаки, даровані йому королем та цісарем, і, натішений славою, повернувся додому.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Подорож четверта, або про те, як Трурль, заради врятування королевича Пантарктика від мук кохання, застосував жінотрон і як потім довелося вдатись до дітомета – Станіслав Лем