Поділ влади в парламентарних монархіях і республіках

Поділу влади в парламентських республіках можна присвятити ще одну роботу, тому Я зупинюся тільки на короткій характеристиці інституту поділу влади в парламентарских монархіях і республіках

Всі сучасні демократичні теорії держави й права визнають народ єдиним носієм і джерелом влади. Влада народ здійснює як безпосередньо (референдум, народна законодавча ініціатива), так і через своїх представників. Таким органом народного представництва, якому довіряється рішення найважливіших державних справ і встановлення законів держави, є парламент

У

тріаді влади (законодавчий, виконавчий і судова) парламент – носій законодавчої влади й вищий представницький орган – посів перше місце. Як ми вже відзначали вище, у Європі домінують держави з парламентською формою правління. При цьому важливо мати на увазі, що до числа країн з парламентською формою правління належать як монархічні, так і республіканські держави. (У Західній Європі їх взаимоотношение приблизно дорівнює. З 12 держав, що входили в 1994 році в європейський сполучник, 6 – республіки й 6 – монархії.)

У всіх парламентарних республіках і монархіях головними інститутами, що утворять конституційний

механізм влади, є: глава держави, парламент, уряд, вищі судові органи. Вони представляють певну галузь влади й мають необхідну предметну компетенцію. Цілком природно, що орган законодавчої влади здійснює повноваження, пов’язані з розробкою й прийняттям законів.

Уряд керує державними справами й забезпечує виконання законів. Суд здійснює правозастосовну діяльність. На нього покладений захист прав і інтересів кожної людини від будь-яких злочинних зазіхань. Його головне призначення – бути стражем особистої волі

На практиці реальна схема поділу влади, механізм реалізації цього принципу виглядає набагато складніше. Пов’язано це з тим, що в даній групі країн, у відмінності від президентських республік, поділ влади проводиться не настільки жорстко. Взаимопереплетение функцій і компетенций законодавчої й виконавчої влади іноді настільки значно, що дозволяє часом засумніватися в реальності здійснення цього принципу.

Все це надає право на точку зору, що в дійсності поділ влади в парламентських країнах відсутній. Подивимося, як обстоит справа на практику

У всіх країнах з парламентською формою правління є, як правило, одноособовий глава держави – монарх або президент. Його положення звичайно описується формулою: “Царює, але не керує”. Глава держави формально наділений широкими повноваженнями, але на ділі не має майже ніякої влади. Його повноваження здійснюють інші державні органи, в основному уряд.

Однак глава держави має більший авторитет. От чому, говорять. Що в цих країнах глава держави володіє не владою, а впливом

Порядок заміщення глави держави різний у монархіях і республіках. Монарх займає свій пост довічно.

У парламентарних республіках главою держави є президент. Він вища посадова особа держави й верховний представник країни. Він обирається на певний строк. (Правда відомі випадки довічного обрання президента.) На відміну від президентських республік і країн зі змішаною формою правління в парламентарних країнах президент обирається, як правило, не населенням безпосередньо (хоча є й виключення, наприклад, Австрія, Ірландія, Португалія), а колегією вибірників, що складає переважно з парламентаріїв

Конституційні акти містять звичайно досить широкий перелік повноважень, що належать главі держави. Так, відповідно до Конституції Іспанії, король є й законодавцем, і керівником виконавчої влади, і головою адміністрації президента й збройних сил. Але в дійсності король Іспанії жодне із цих повноважень не здійснює самостійно.

Монарх – політично не відповідальна особа. Його акти не мають ніякої законної сили, якщо не скріплені підписом глави уряду або, залежно від конкретного розв’язуваного питання, іншої вищої посадової особи. (Це так званий інститут контрасигнатури.)

Глава держави в парламентських монархіях і республіках, дійсно користується не владою, а впливом. Проте, цей вплив часом настільки значно, що може впливати на процес формування провідних державних інститутів. А це у свою чергу, позначається на механізмі реалізації принципу поділу влад

Носієм законодавчої влади в розглянутих країнах є парламент. Його положення в системі державних органів визначається тим, що він є вищим представницьким органом. Більшість парламентів мають двопалатну структуру.

Порядок формування палат у різних країнах різний. Нижня палата складається завжди з депутатів, що обираються шляхом вільного, таємного, загального, рівного виборчого права. Верхня палата формується по інших принципах. Так у федераціях це представники суб’єктів федерації, а в Англії, наприклад, верхню палату представляють пери й духовна верхівка, що є пережитком станово-представницької монархії

У країнах з парламентарними формами правління партії грають винятково важливу роль у всій діяльності парламенту. У деяких країнах саме лідер перемігшої партії стає прем’єр-міністром країни. При всіх особливостях політичної й організаційної структури парламенту і його палат досить чітко простежується тенденція – не допустити, щоб партія, що явно домінує в парламенті, повністю підкорила собі керівні й допоміжні органи й саму процедуру роботи. Певна система противаг діє й у цьому випадку.

Думки й голос меншостей обов’язково повинні бути почуті. У цьому одна з характерних рис парламентської демократії

Особливу важливу частину повноважень парламенту становить його участь у формування інших державних органів і контроль за діяльністю виконавчої влади. У країнах з парламентарними формами правління представницький орган завжди має вирішальну роль у формуванні уряду. Також уряд підзвітний перед парламентом. До числа найпоширеніших і відомих форм парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади ставляться усні й письмові питання депутатів, інтерпеляції, контрольні й слідчі комісії, інститут парламентської відповідальності уряду

Парламент також має ряд повноважень у сфері зовнішньої політики й оборони. До компетенції представницького органа ставляться питання війни й миру. На основі закону здійснюється ратифікація міжнародних договорів і угод

Обсяг повноважень, здійснюваних вищим представницьким органом у всіх парламентських державах. Залишається досить значним. Парламент повсюдно, незважаючи на певне обмеження його владних повноважень або їхнє фактичне урізування, продовжує бути найважливішим елементом всієї системи поділу влад

Носієм виконавчої влади у всіх країнах з парламентською формою правління є уряд. Незалежно від назви – рада міністрів, кабінет, федеральна рада, державна рада й т. п. – воно завжди залишається колегіальним органом, що здійснює функції керування державними справами. Уряд повинне забезпечити виконання законів, і воно керує державними справами.

Звичайно, стратегічні цілі й завдання держави покликані визначати парламент. У цей час уряд, як правило, має законодавчу ініціативу. За урядом або навіть за главою закріплюються також найважливіші повноваження, як вироблення національної політики і її здійснення. У зв’язку із цим багато дослідників воліють використовувати термін не “виконавча”, а “урядова” влада

Сучасний уряд – найважливіша складова частина механізму здійснення влади. Уряд зосереджує у своїх руках провідних політичних діячів, що очолюють правлячу партію або коаліцію. Уряд і особливо його глава відіграють вирішальну роль у розробці, формулюванні й реалізації внутрішній і зовнішній політиці держави. “Уряд – говорить Конституція Іспанії, – керує внутрішньою й зовнішньою політикою, цивільною й військовою адміністрацією й оборони країни.

Воно здійснює виконавчу владу відповідно до Конституції й законами”.

Маючи широкі повноваження, уряд завжди залишається під контролем парламенту й завжди у всіх країнах з парламентською формою правління воно несе відповідальність перед парламентом. Як правило парламент може відправити уряд вотставку.

Тільки добре налагоджена система сдержек і противаг, без якої не може функціонувати механізм поділу влади, забезпечує ефективну й легітимну владу. Відшукання такого балансу інститутів і інтересів – одне з найважливіших завдань, що коштують перед тими, кому довірив народ конструювання й приведення в дії складного й різноманітного механізму здійснення влади