ПОБУТОВІ КАЗКИ

Літературне читання 4 клас – О. Я. Савченко – Освіта 2015

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ. ІЗ СКАРБНИЦІ УСНОЇ НАРОДНОЇ ТВОРЧОСТІ

Ти вже знаєш, що з да́вніх-даве́н, ще коли не було писемності, люди складали казки́, колиско́ві, за́га́дки, прислів’я…

Ці твори передавалися із вуст в уста, тому їх об’єднали назвою усна народна творчість. Це спільне надба́ння багатьох поколінь.

Переходячи від одного оповідача́ до іншого, твори зазнавали значних змін, хоч основна думка не змінювалася.

Письменники, учені збирали і записували народні казки,

прислів’я, пісні, дотепні влу́чні вислови. Завдяки цьому усна народна творчість дійшла до нашого часу.

Цілю́щих, запові́дану, літочи́слення, мину́вшину.

НАШІ ДЖЕРЕ́ЛА

І пісня, і казка, і поті́шка, приказка та прислів’я – неминуче повертають нас до цілющих джерел землі, учать берегти навколишній світ – нашу домівку, природу, черпа́ти радість від сонця, квітів, лісу й поля, шанувати свій рід.

Ти хочеш знати, як жили, про що мріяли твої предки – читай міфи, легенди, перекази, історичні пісні́ та ду́ми.

Ти любиш фантазувати, переноситися уявою в незвичайні світи – читай казки. Вони вчитимуть

тебе любити добро і боротися з кривдою, злом.

Бери на щастя в довгу життєву дорогу мудрість народну, запові́дану нам дідами й пра́дідами. Бережи це багатство, бо стає його все менше, як чистих річок, як зелених галявин і синіх озер на землі.

З усної народної творчості ми зможемо дізнатися й краще зрозуміти особливості літочи́слення1 народів, їхніх вірувань. Чому, наприклад, у зимових колядках співається про весняних ластівок, чому дерево в більшості народів вважається священним, чому люди стрибали через вогонь під час святкування Купа́ла.

Як народні інструменти, музика служили спілкуванню древніх, чому пісня має таку силу об’єднувати людей…

Ще багато-багато “чому” і “як”…

За Софією Грицою

1. Прослухайте текст.

2. Про що можна дізнатися, читаючи казки й легенди? Прочитайте про це в тексті.

3. Чого навчають народні казки?

4. На які “чому” і “як” можна знайти відповіді, читаючи твори усної народної творчості?

5. Поміркуйте разом: про які джерела говорить автор? До чого закликає читачів?

1 Літочи́слення – система відліку й обчислення великих проміжків історичного часу.

ПОБУТОВІ КАЗКИ

Казка – наша улю́блениця, адже в ній стільки цікавого! У 2-му класі ти читав казки про тварин, у 3-му – чарівні.

У цьому розділі ти прочитаєш побутову казку. її герої живуть і діють в обставинах, близьких до справжнього життя. Але, потрапляючи у вигадані ситуації, вони виявляють надзвичайні якості – позитивні або негативні, дивовижний розум, небачену хоробрість, нечу́вану жадібність, мсти́вість.

У казках завжди перемагають бідні, скривджені, але чесні, розумні та працьовиті герої. Розповідаючи про це, народ ніби говорить, як треба жити насправді, до чого прагнути.

Схоті́лося, ізласка́вився, повідга́дувала, журі́ться, гринджо́ли, прицьку́йте, поздо́ровкалась, рунду́к.

МУДРА ДІВЧИНА

Українська народна казка

Поміркуйте, про що може розповісти казка з такою назвою.

Було собі два брати́ – один убогий, а другий багатий. От багатий колись ізласка́вився1 над бідним, що не має той ні ложки молока дітям, та й дав йому ді́йну корову, і каже:

– Потроху відробиш мені за неї.

Ну, бідний брат відробляв потроху, а далі тому багачеві шкода стало корови, він і каже вбогому братові:

– Віддай мені корову назад!

Той каже:

– Бра́те! Я ж тобі за неї відробив!

– Що ти там відробив, як кіт наплакав тієї роботи було, а то таки корова! Віддай!

Бідному шкода стало своєї праці, не схотів віддавати. Пішли вони позива́тися2 до пана.

1 Ізласка́вився – виявив співчуття.

2 Позива́тися – судитися.

Прийшли до пана. А па́нові, ма́бу́ть, не схотілося роздумувати, хто з них пра́вий, а хто ні, то він і каже їм:

– Хто відгадає мою загадку, того й корова буде.

– Кажіть, пане!

– Слухайте: що є у світі ситні́ш, прудкі́ш, милі́ш над усе? Завтра прийдете, скажете.

Пішли брати. Багач іде додому та й думає собі:

– От дурниця, а не загадка! Що ж є ситніш над панські кабани, прудкіш над панські хорти, а миліш над гроші? Ге, моя корова буде!

Бідний прийшов додому, думав, думав та й зажурився. А в нього була дочка Маруся. Вона й питається:

– Чого ви, тату, зажурилися? Що пан казав?

– Та тут, до́чко, таку пан загадку загадав, що я й не надумаю, що воно і є.

– А яка ж загадка, тату? – Маруся питає.

– Та така: що є у світі ситніш, прудкіш, миліш над усе?

– Е, тату, ситніш над усе – земля-мати, бо вона всіх годує й напуває; прудкіш над усе – думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш; а миліш над усе – сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.

– Чи ба? – каже батько. – Адже й справді так! Так же я й па́нові казатиму.

Дру́гого дня приходять оби́два брати до пана. От пан їх і питає:

– Ану, відгадали?

– Відгадали, пане, – кажуть обидва.

От багатий зараз виступає, щоб собі попереду поспішить, та й каже:

– Ситніш, пане, над усе – ваші кабани, а прудкіш над усе – ваші хорти, а миліш над усе – гроші!

– Е, брешеш, брешеш! – каже пан. Тоді до вбогого:

– Ану, ти!

– Та що ж, пане, нема ситнішого, як земля-мати: вона всіх годує й напуває.

– Правда, правда! – каже пан. – Ну, а прудкіш що на світі?

– Прудкіш, пане, над усе – думка, бо думкою враз куди хоч перелетиш.

– Так! Ну, а миліш? – питає він.

– А миліш над усе – сон, бо хоч як добре та мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути.

– Так, усе! – говорить пан. – Твоя корова. Тільки скажи мені, чи ти сам це повідгадував, чи тобі хто сказав?

– Та що ж, пане, – каже вбогий, – є в мене дочка Маруся, так це вона мене так навчила.

Пан аж розсердився:

– Як це? Я такий розумний, а вона проста собі дівка та мої загадки повідгадувала! Стривай же! На тобі оцей десяток варе́них яєць та понеси їх своїй дочці: нехай вона посадить на них квочку, та щоб та квочка за одну ніч вилупила курчат, вигодувала, і щоб твоя дочка спекла їх на сні́дання, а ти, поки я встану, щоб приніс, бо я дожидатиму.

А не зробить, то буде лихо.

Іде сердешний батько додому та й плаче. Приходить, а дочка й питає його:

– Чого ви, тату, плачете?

– Та як же мені, до́чко, не плакати: ось пан дав тобі десяток варених яєць та казав, щоб ти посадила на них квочку, та щоб вона за одну ніч вилупила й вигодувала курчат, а ти щоб спекла їх йому на снідання.

А дочка взяла горще́чок каші та й каже:

– Понесіть, тату, оце панові та скажіть йому, нехай він виоре землю, посіє цю кашу, і щоб вона виросла просом, поспіла на ниві, і щоб він просо скосив, змолотив і натовк пшона годувати ті курчата, що їм треба вилупитися з цих яєць.

Приносить чоловік до пана ту кашу, віддає та й каже:

– Так і так дочка казала.

Пан дивився, дивився на ту кашу та взяв і віддав її собакам. Потім десь знайшов стеблинку льону, дає чоловікові й каже:

– Неси своїй дочці цей льон, та нехай вона його вимочить, висушить, поб’є, попряде й витче полотно. А не зробить, то буде лихо.

Іде додому той чоловік і знов плаче. Зустрічає його дочка й каже:

– Чого ви, тату, плачете?

– Та бач же чого! Ось пан дав тобі стеблинку льону, та щоб ти його вимочила, висушила, пом’яла, спряла і виткала полотно.

Маруся взяла ні́ж, пішла й вирізала найтоншу гілочку з дерева, дала батькові та й каже:

– Несіть до пана, нехай пан із цього дерева зробить мені гребінь, гребінку й днище, щоб було на чому прясти цей льон.

Приносить чоловік панові ту гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й

Покинув ту гілочку, а на думці собі: “Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити…” Потім думав, думав та й каже чоловікові:

– Піди та скажи своїй дочці: нехай вона прийде до мене в гості, та так, щоб ні йшла, ні їхала; ні боса, ні взута; ні з гостинцем, ні без гостинця. А як вона цього не зробить, то буде лихо!

Іде знов батько, плачучи, додому. Прийшов та й каже дочці:

– Ну що, дочко, будемо робити? Пан загадав так і так.

І розказав їй усе. Маруся каже:

– Не журіться, тату, – все буде гаразд. Підіть купіть мені живого зайця.

Пішов батько, купив живого зайця. А Маруся одну ногу вбула в драний черевик, а друга боса. Тоді піймала горобця, взяла гринджо́ли1, запрягла в них цапа.

От узяла зайця під руку, горобця в руку, одну ногу поставила в санчата, а другою по шляху ступає – одну ногу цап везе, а другою йде. Приходить отак до пана у двір, а пан як побачив, що вона так іде, та й каже своїм слугам:

– Прицьку́йте2 її собаками!

Ті як прицькували її собаками, а вона й випустила зайця. Собаки погналися за зайцем, а її покинули. Вона тоді прийшла до пана у світлицю, поздоровкалася та й каже:

– Ось вам, пане, гостинець. – Та й дає йому горобця. Пан тільки хотів його взяти, а він – пурх та й вилетів у відчинене вікно!

А на той час приходять двоє до пана судитися. От пан вийшов на рунду́к3 та й питає:

– Чого вам, люди добрі?

1 Гринджо́ли – сани.

2 Прицькува́ти – натравити собаками.

3 Рунду́к – ганок.

-Таотчого, пане: ночували миобидванаполі, аякуранціповставали, топобачили, щомоякобилапривела лоша1одинкаже.

А другий чоловік каже:

– Ні, брехня, – моя! Розсудіть нас, пане!

От пан думав, думав та й каже:

– Приведіть сюди лоша й кобил: до якої лоша побіжить, – та й привела.

От привели, поставили запряжених кобил, а лоша пустили. А вони, ті два хазяїни, так засмикали те лоша, кожен до себе тягаючи, що воно вже не знає, куди йому бігти, – взяло та й побігло геть. Ну, ніхто не знає, що тут робити, як розсудити. А Маруся каже:

– Ви лоша прив’яжіть, а матері́в повипрягайте та й пустіть – котра побіжить до лошати, то та й привела.

За́раз так і зробили. Пустили їх – так одна й побігла до лошати, а друга стоїть.

Тоді пан побачив, що нічо́го з ді́вчиною не поробить, і відпустив її.

1 Привела лоша́ – народила.

1. Назви дійових осіб казки. Чому багатий брат захотів забрати в бідного корову?

2. Проглянь казку. Скільки загадок відгадала Маруся?

3. Знайди і прочитай частини тексту, де йдеться про кожну загадку.

4. Якою перед нами постає дівчина? А пан? Що схвалюється, а що засуджується в цій казці?

5. Попрацюйте разом! Які епізоди з казки зображено на малюнках? Хто головний персонаж твору?

6. Знайдіть у казці зачин, основну частину і кінцівку.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)
ПОБУТОВІ КАЗКИ