У жанрово-тематичному плані – це лірико-філософський роздум, “дорожній щоденник”, з ослабленою сюжетністю. Дійові особи поеми – неосяжна Радянська країна, її люди, стрімке розворот їх справ і звершень. Текст поеми містить жартівливе визнання автора – пасажира поїзда “Москва-Владивосток”.
Три дали прозріває художник: неоглядного географічних просторів Росії; історичну далечінь як спадкоємність поколінь і усвідомлення нерозривного зв’язку часів і доль, нарешті, бездонність моральних запасників душі ліричного героя.
Поема
У вступі Твардовський заявляє, що це відверті рядки, сповідь душі: Перед лицем,
А якщо знадобиться, то й життя своє віддати за неї. Красиві юнацькі мрії. Поет з легкою гіркотою згадує той наївне час і молодиків, які й подумати не могли, скільки тяжких і суворих випробувань готує їм доля: Готові були ми до походу Що простіше може бути: Любити рідну землю-матір, Щоб за неї у вогонь і в воду. А якщо – То й життя віддати… Лише від себе тепер додамо.
Що простіше – так. Але що складніше?
Другий розділ “Син за батька не відповідає” найтрагічніша і в поемі, та й у всій творчості. Незаконно розкуркулених сім’я Твардовський була заслана до Сибіру. У Росії залишилося тільки Олександр Трифонович через те, що жив окремо від сім’ї в Смоленську. Полегшити долю засланих він не міг. Фактично він відмовився від сім’ї.
Це мучило поета все життя. Ця незагойна рана Твардовського вилилася в поему “По праву пам’яті”. Кінець твоїм лихим негараздам, Тримайся бадьоріше, не ховай особи.
Дякуй батька народів. Що він пробачив тобі батька. Важке час, в якому не можуть розібратися філософи ось уже п’ятдесят років по тому. А що ж говорити про юнака, свято вірячи в офіційну пропаганду та ідеологію. Двоїстість ситуації знайшла своє відображення і в поемі.
Так, він умів без застережень, Раптово – як уже припече – Будь своїх прорахунків купу Перенести на чийсь рахунок: На чиєсь враже спотворення Того, що сповіщав заповіт. На чиєсь запаморочення від їм передбачених перемог. Поет прагне осмислити хід історії. Зрозуміти, в чому була вина репресованих народів.
Хто допустив таке положення речей, коли один вирішував долі народів. І всі були винні перед ним уже в тому, що були живі. У третьому розділі поеми Твардовський стверджує право людини на пам’ять. Ми не маємо права забувати нічого. Поки ми пам’ятаємо, “живі” наші предки, їхні справи і подвиги. Пам’ять – це привілей людини, і він не може добровільно відмовитися від Божого дару на догоду кому б то не було.
Поет стверджує: Хто ховає минуле ревниво, Той навряд чи з майбутнім товаришує… Ця поема – своєрідне покаяння Твардовського за свої юнацькі вчинки, помилки. Всі ми робимо помилки в молодості, часом фатальні, і ось поем це в нас не народжує. У великого поета навіть горе і сльози виливаються в геніальні вірші.
А ви, що нині норовить Повернути колишню благодать, Так ви вже Сталіна кличте – Він Богом був – Він може встати.