Мудрі люди кажуть, що немає народу без історії, та це ще більше стосується мини. Мова забезпечує народові неповторність, історичну спадкоємність, збері-і. и Його культуру. Рідна мова є основою родоводу, єднає рід і сім’ю. К. Ушин-11.кий відзначав: “Коли зникає мова – народу нема більше!” Заборона української мови спричинила зникнення у небуття кількох десятій к років нашої історії.
У житті народу рідна мова й рідний край є нероздільними поняттями. Здавна через мову народ виявляв поняття моральності, а найваж-ииіііші з них – вірність
Для того, щоб мова могла стати нам у пригоді, ми маємо постійно дбати про неї. Добру пораду українцям дав М. Рильський у поезії “Мова”:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Заглиблюючись у таємницю мови, ми засвоюємо золоті скарби народного жюніду й виховуємо в собі творчу особистість. Яка радість чекає на кожного, хто шдчув глибину слова, серцем і розумом усвідомив необхідність його постійного
Прийняла я дарунок від нені – то мова, Тому скарбу ніколи не скласти ціни.
А талановитий український поет М. Рильський знайшов надзвичайно проникливі слова про неперевершену геніальність народу:
…Немає
Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово – це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Справді, народ – учитель, який головну мету виховання і навчання вбачає в тому, щоб навчити кожного бути насамперед людиною. Відчуття магічної сили слова стало першоосновою для появи людини як носія розумного і творця духовного на Землі.
Сьогодні ми маємо збагнути необхідність опанування всіма таємницями рідної мови й по-справжньому захопитися мистецтвом слова. Сучасники, будьмо гідними мудрості пізнавати мовні скарби, утверджувати в собі рідне слово і в слові веселому, доброму утверджувати себе.
Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро стоїть перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України.
Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами, способом життя українського народу, його культурою. Через Твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми.
Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів’ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвітчизників і добропорядних сусідів України.
Мене захоплюють багатство та різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членів родини, старших за віком людей.
Звертаннями користуються у всіх державах із сивої давнини. Наприклад, наше українське “пан” – дуже старе, воно використовувалося ще за часів Київської Русі. Пан – це давньогрецький бог лісів та гаїв, благодійник природи, захисник усього живого.
Але “пан” – це звертання не до багатої людини, а до кожного: “Добрий вечір, пане господарю, стережи, Боже, твого товару”, – щедрували під вікнами найбіднішого селянина.
Останніми роками повертається до нас і такий гречний засіб звертання, як “добродій”. Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: “Вельмишановний добродію”, “Великоповажна добродійко”.
Наше спілкування постійно, раз по раз, передбачає, насамперед, відповідне звертання або вказування на ту чи іншу особу. Без цього слова мова недостатня, непереконлива. Культура мовлення зобов’язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе довіру, щоб не образити, не принизити як чиюсь, так і свою гідність.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)