Платон Воронько – З вокзалу в станцію метро

З ВОКЗАЛУ В СТАНЦІЮ МЕТРО

З вокзалу в станцію метро Я ескалатором спускаюсь І їду глянуть на Дніпро, Коли у Київ повертаюсь. Підземний шлях! Яке добро!

Й забути можна, де ти є – В Москві? У Лондоні? В Парижі? Але у Києві своє Дихання у підземній тиші, Воно свої нитки снує.

Снує з легенького проміння Від мідних літер: “Арсенал”, Від того сизого каміння, Яке дробилось на креміння В козацький кріс і самопал. Воно з Шевченкового зору, З очей Франка, Сковороди, Що проводжають нас угору В ранкову, у робочу пору Щодня на подвиги-труди. Воно снує із кіс русявки, Що тут розводила вапно Чи мила ці дубові лавки.

Кияни любі і киянки, – З усього рідного воно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 3.00 out of 5)

Платон Воронько – З вокзалу в станцію метро