Пісня – душа народу

На думку китайських дослідників, історію народу можна вивчати за змістом як народних, так і авторських пісень.

З цією думкою не можна не погодитись, оскільки українська пісня, що своїм корінням сягає в сиву давнину, – це геніальна поетична біографія нашого народу.

У всі часи людського буття пісня в Україні була органічною часткою людського життя, невичерпним джерелом наснаги, довершеним творінням генія народу, дивом з див світу.

Життя кожної людини починається з пісні, що лине з материнських вуст. Ніжні, задушевні мамині пісні

супроводжують увесь людський рід.

Серед народних пісень найбільш відомі історичні та обрядові. Пісня історична була у кривавих січах, у походах, по всіх дорогах козацької слави. Мандрувала вона чумацькими шляхами, з жовнірами та заробітчанами.

Відобразила важку долю, висловлюючи протест проти панщини та кріпацтва, солдатчини, приниження.

Обрядові пісні – романтично-піднесені колядки та щедрівки – поетичним словом прославляли трудову людину, відривали її думки від буденних проблем, вели вимріяно-казкову країну. А навесні, коли все оживало навкруги, коли краса природи тривожила чуйні молоді серця,

над українськими. селами лунали веснянки. У цих піснях поєднувалася радість із тихим смутком. За весною наставала русальна неділя, а далі – підготовка до весілля.

Дійшли до нашого часу й купальські та жнивні пісні. Вони сповнені бадьорим настроєм, привабливістю, мріями про добробут, любов’ю до природи. Серед народних пісень до щему тривожать душу ліричні пісні, які супроводжують молодих під вінець.

У них – відгомін сімейних радощів, жаль за не сповненими мріями, нарікання на важку долю, журба за справжнім коханням.

Серед поетів-піснярів перше слово, безумовно, належить І. Франку, який з молоком матері ввібрав у себе любов, що виявила себе у зрілій поезії.

Поезії збірки каменяра “Зів’яле листя” привернули увагу композиторів і зазвучали на всю Україну “Червона калино, чого в лузі гнешся?”, “Чому являєшся мені у сні?”, “Ой ти, дівчино, з горіха зерня” та інші.

Багато віршів М. Вороного теж покладено на музику. Його поезія ніколи не залишала читачів байдужими. Магічність віршів Вороного не в словах, а в музичності кожної строфи, кожного рядка.

Ця музичність, яка бентежить, захоплює, тривожить.

У поезії В. Сосюри, все ніби звичне, розмірене, традиційне. Розповідь плине тихо, спокійно. А душа переповнюється незбагненним почуттям, аж дух захоплює, коли чуєш:

Так ніхто не кохав.

Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розквітає весна на землі

І земля убирається зрання.

Піснярем 60-х років XX століття називають А. Малишка. Його “Пісня про рушник” стало однією з найулюбленіших. Привертає увагу в цій пісні образ рушника, що…


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Пісня – душа народу