Пісня

Пісня – словесно-музичний твір, призначений для співу. Основними показниками П. як жанру лірики є: строфічна будова, повторюваність віршів строфи, розмежування заспіву та приспіву (рефрену), виразна ритмізація, музичність звучання, синтаксичний паралелізм, проста синтаксична будова; найдавніший, традиційний різновид лірики: користується найрозмаїтішими мовними засобами, передає найтонші переживання. В античні часи П. була важливим компонентом обрядів: її текст виконувався під музичний акомпанемент, супроводжувався танком чи пантомімою.

Еллінські поети створили кілька різновидів П.: елегія, гімн, культова П., застольна П., похвальна П., П. про кохання. З часом деякі з них стали самостійними жанровими різновидами лірики (елегія, ода).

Тісно пов’язана з музикою середньовічна П. – канцона, альба, рондо, серенада, балада – творцями якої були трувери, трубадури, мінезингери. У середньовічній літературі П. називали також епічні твори про історичних або легендарних осіб (“Пісня про Роланда”). У період класицизму П. тимчасово втрачає свою популярність, яка відновлюється в епоху сентименталізму, а в епоху романтизму П. переживає розквіт. Вже в

античну добу помітне поступове звільнення П. від музики – з часом П. стає самостійним літературним жанром (“Карміна” Горація, “Пісня Гайявати” Г.-У.

Лонгфелло, “Пісня радості” У. Уїтмена, “Пісня” Р. Брука та ін.). Сьогодні розрізняють П. фольклорну, П. як жанр писемної поезії та П. як самостійний вокально-музичний твір до поетичного тексту або не зв’язаний з ним. За жанрами П. фольклорні бувають: трудові, обрядові, календарні (колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, обжинкові), колискові, весільні, похоронні, історичні, баладні, коломийки та ін. П. фольклорні широко використовували письменники всіх країн і епох, особливо популярною була стилізація народної П. в епоху романтизму (П.-Ж.

Беранже, Г. Гейне, Р. Бернс, А. Міцкевич, В. Жуковський, А. Метлинський, Л. Боровиковський, ранній Т. Шевченко). З іншого боку, багато П. ліричних, написаних поетами, стають народними (“Віють вітри… ” І. Котляревського, “дивлюсь я на небо” М. Петренка, “Повій, вітре, на Вкраїну” С. Руданського, “Реве та стогне дніпр широкий”, “Садок вишневий коло хати” Т. Шевченка, “Чуєш, брате мій… ” Б. Лепкого, “Пісня про рушник” А. Малишка та ін.). Прикладом П. – самостійного вокально-музичного твору – є “Сумна пісенька”, “Пісенька без слів” П. Чайковського, “Пісня” Л. Ревуцького, “Пісня” Я. Степового, “Пісня кохання” Б. Буєвського, “Пісня про невідкриті острови” І. Шамо та ін. Іноді термін П. використовують у значенні глави або розділу епічної поеми, епічного твору (“Лис Микита” І. Франка складається з дванадцяти пісень).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Пісня