Пікова Дама характеристика образу Стара графиня Ганна Федотівна

Стара графиня Ганна Федотівна – вісімдесятирічна стара, у будинку якої виховується бідна родичка Ли-заповіту Іванівна; хранителька таємниці “трьох карт”; уособлення долі. Уперше з’являється перед читачем в образі молодої владної красуні, в серпанку легендарного “анекдота” шістдесятирічної давності, за яким, за свідченням П. В. Нащокина(запис П. І. Бартенева), коштує легенда про “реальну” пригоду княжни Наталії Петрівни Голицыной, що “відкрила” онукові таємницю трьох карт, колись повідану їй Сен-Жерменом.

Онук

С. Г. від одного з чотирьох її синів, Томський, розповідає картковим гравцям історію, що трапилася з Ганною Федотівною в Парижі; про її спілкування з Рішельє; про відмову чоловіка сплатити її величезний картковий борг герцогові Орлеанському; про згоду знаменитого містика Сен-Жермена повідомити їй таємницю трьох карт за умови ніколи більше не грати; про виграш; про “покійний Чаплицком”, якому С. Г., зглянувшись, розкрила таємницю – на тих же умовах.

У цій розповіді важливі передусім три деталі. По-перше, що молодість С. Г. пройшла у Версалі другої половини XVІІІ ст., – а Версаль “зразка” XVІІІ ст. Пушкін

зв’язував з мотивом розкішного вмирання, державної дряхлості(ср. образ Парижу початку століття в “Арапові Петра Великого”). Не менш відмітно, що в Парижі її прозвали Московською Венерою – її краса була скульптурною, нерухомою, холодною, – тобто як би і не до кінця живої.

Нарешті, Сен-Жермена, від якого графиня отримала секрет трьох карт, вважали Вічним Жидом, Агасфером.

Так, автор оточує образ С. Г. майже масонським трикутником міфологічних асоціацій, зв’язує тему її молодості з темою вислизаючої смерті, а таємницю трьох карт – з таємного самого людського життя.

Услід за цим читач потрапляє в убиральню С. Г. Час тут зупинився(царюють моди 1770-х рр.), роздуми про живих переплуталися з пам’яттю про мертвих(графиню не повідомляють про кончини її одноліток); С. Г. незла, але примхлива, примушує свою вихованку то одягатися на прогулянку, то знову роздягатися, то знову одягатися. Головне ж для Пушкіна – це причина її “холодного егоїзму” : вона відкохала свій вік і чужа сьогоденню.

Тобто життя від неї вже пішло, а смерть її ще не відвідала, немов би, отримавши секрет від “Вічного Жида”, вона повинна частково розділити його прокляття мертвотним безсмертям.

Цей мотив буде незабаром посилений і закріплений.

Головний герой повісті, військовий інженер Германн, що пробрався в спальню С. Г., щоб вивідати таємницю трьох карт, роздивляється портрети, “писанные в Парижі m, – me Lebrunn”: повний і рум’яний чоловік, молода напудрена красуня з орлиним носом.

Читач знову повернений до образу молодої графині; але портрет – не розповідь, в якій сам хід оповідання, саме зчеплення слів “пожвавлюють” давно минулі події і особи; портрет нерухомий; думка про прижиттєву смерть, на яку порівняння з Московською Венерою лише натякало, тут прописана остаточно; навіть напудренность молодого обличчя С. Г. повинна нагадувати про мертвотний холод.

А згадка про дамські іграшки, винайдені одночасно з Монгол ьфье-ровым кулею і Месмеровым магнетизмом, покликана не стільки ще раз підкреслити “ветхість” і “старомодність” С. Г., скільки підготувати читача до наступного повороту сюжетної лінії. І одночасно – до переходу від теми магнетизму(т. е. передачі психічної енергії від живого тіла до живого тіла) – до гальванізму(т. е. пожвавленню мертвої матерії).

У епізоді “побачення” Германна з графинею, що повернулася в дві години ночі з балу, вона неодноразово переміщатиметься з області смерті в простір життя і назад. Спочатку жовтизна її обличчя, “потойбічну” вигляду(вона сидить, “ворушивши відвислими губами, гойдаючись направо і наліво”) самі собою наводять на думку про дію “прихованого гальванізму”. Тобто про демонічне пожвавлення мертвого тіла Московської Венери.

Проте при виді Германна “мертва особа її змінився нез’ясовний”; вона як би повернулася по цей бік межі між життям і смертю.

І тут же з’ясовується, що таку “оживляючу” владу над нею мають тільки два почуття: страх і спогад. Напівмаячні пропозиції і прохання Германна не справляють на неї ніякого враження(бо страх улігся), з мертвотної байдужості її знову виводить тільки ім’я покійного Чаплицкого. Втім, зауваження автора про “сильний рух душі”, в ній події, свідомо двозначно: бо цей рух душі, що покидає тіло. С. Г.

Знову занурюється в “проміжну” бездушність, щоб провалитися з неї в смерть, як тільки Германн наведе свій незаряджений пістолет.

Але як за життя вона була причетна смерті, так після кончини вона не збирається залишати межі життя. Описуючи похоронну відправу, зазвичай оповідач, що економно витрачає слова, підкреслює, що С. Г. лежала в труні “склавши руки” – хоча по-іншому вона лежати і не могла; але в ніч графининой кінчи” ны Германн і Лизавета Іванівна теж сиділи один навпроти одного схрестивши руки – він гордо, по-наполеоновски, вона покірливо, як Марія Магдалина. Складені навхрест руки С. Г.

– це не знак гордості і не знак упокорювання, це навіть не просто знак смерті(коштує Германну підійти до тіла “покійної”, як стара глузливо примружується одним оком). Її хрестоподібно складені руки – знак нової “жанрової прописки”. Вона з’являлася перед читачем в ролі молодої героїні історичного анекдота, розказаного Томським; в образі нерухомого портрета; вона була дряхлим персонажем соціально-побутової повісті про бідну вихованку.

Тепер їй, що за життя віддавала перевагу старим французьким романам, “де б герой не давив ні батька, ні матері, і де б не було втоплених тіл”, належить уподібнитися саме “мертвим” героям “романів жахів” і російських балад, які так любили являтися світу живих в похоронному образі. (Ср. навіть пародійно-баладний образ В. А. Жуковского в сатирові А. Ф. Воейкова “Будинок божевільних” : “…лапочки хрестом”.

І тут автор різко змінює тональність оповідання. Досі вона була похмуро-серйозною, і тільки епіграфи кидали легкий іронічний відблиск на те, що відбувається. Що несподівано підморгнула Германну стара переводить повість в новий стилістичний регістр. Інтонація стає подвійною; зрозуміти, чи до кінця сам автор вірить в реальність того, що відбувається, свідомо неможливий.

Та і не треба. С. Г.

Яка за життя була дещо мертвою, по смерті виявляється частково живою; у ніч після похоронів, човгаючи тапочками, вона – чи то уві сні, чи то наяву – являється Германну і замогильним голосом сповіщає, що прийшла не по своїй волі відкрити йому таємницю трьох карт. Гадати, по чиїй волі – благій або злій, теж марно. З одного боку, її “гальванічний” вигляд наводить на думку про демонізм. З іншої – її раптова турбота про “бідну вихованку” (“Трійка, сімка і туз виграють тобі уряд

> Прощаю тобі мою смерть, з тим щоб ти одружився на моїй вихованці Лиза-вете Іванівні.”.) викликає протилежні припущення.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

alt

Дізнайтесь вартість своєї роботи

Безкоштовна оцінка замовлення!

Оцінимо за півгодини!

Пікова Дама характеристика образу Стара графиня Ганна Федотівна